Get Connect Now

У Тбілісі 19-21 листопада відбулася чергова конференція з черкеського питання, в якій взяли участь і представники республік Північного Кавказу. Нагадаємо, що перша така конференція відбулася в Тбілісі в кінці березня за підтримки фонду Джеймстаунського (США). Вона прийняла звернення до парламенту Грузії з проханням визнати геноцид черкесів в ході Кавказької війни 19 століть. Своїми враженнями про конференцію, що відбулася в листопаді, з  Новини поділився її учасник, заступник голови Черкеського конгресу Адигеї Заур Дзеукожев:

Конференція в Тбілісі стала трибуною для залучення уваги світової спільноти до проблеми черкеського народу, ще однією можливістю заявити про таки проблемах, як необхідність визнання геноциду черкесів, неможливість проведення Олімпіади в Сочі, де цей геноцид відбувався.

Чому Грузія сьогодні стає центром тяжіння кавказьких народів? Та тому, що національна політика Росії не чує або не хоче чути про проблеми Північного Кавказу. Ми неодноразово піднімали ті, що хвилюють черкеську громадськість питання, проте почули нас саме в Грузії, а не в Росії або в Євросоюзі. Ми прекрасно розуміємо, що грузинські власті розігрують національну карту в своїх інтересах, як і ті країни, представники яких брали участь в конференції, але раз нам пропонують діалог, було б безглузде від нього виявлятися. В будь-якому разі, це краще монологу російських властей відносно черкеського питання. Вирішувалося б це питання Росією, навряд чи б та ж Грузія проявила таку ініціативу по інтеграції кавказьких народів, аж до відміни віз для жителів всіх північнокавказьких республік, причому будь-якій національності.

Наші вимоги незмінні – визнання геноциду черкесів, відміна проведення Олімпіади в Сочі – на споконвічно адигских землях, де цей геноцид здійснювався. Ми дуже серйозно зайнялися просуванням цього питання. Я б навіть сказав, що черкеські організації проводять політику этноцентризма – тепер вони займатимуться виключно проблемами адигов, а не всіх народів Північного Кавказу.

Що послідує за перспективою визнання геноциду? Цілісність черкеської нації на території, яка споконвічно називалася Черкесией. Природно, у складі Російської Федерації. Відмітьте, черкеси – єдиний народ в Росії, який територіально роз’єднаний. Є ж у нас Татарстан, Калмикія, Бурятія і так далі? Відносно черкесів очевидне порушення міжнародного права.

Повертаючись до Грузії – дійсно, між черкесами і грузинами був 18-річний період відсутності яких би то не було стосунків, що пов’язане з грузино-абхазським конфліктом. Але справедливості ради нагадаю, що 60-80 років минулого століття, тобто, в радянський період, стосунки між Грузією і трьома республіками – Адигеєю, Кабардино-Балкарією і Карачаєво-Черкесией були дуже тісними. У Тбілісі вчилася еліта адигской культури і науки, наприклад. Тому не бачу сенсу зараз докоряти комусь в тому, що конференція, на якій в числі інших розглядалося і черкеське питання, проходила саме в Грузії.

Саме недалекоглядність федеральної і національної політики Росії дозволяє Грузії ставати центром тяжіння кавказьких народів. Вирішення яких проблем можна вимагати від держави, точніше, від державних діячів, які гордяться державною багатонаціональною, але ліквідовує міністерство у справах національностей? Наша проблема – гуманітарна, і спроба додати їй політичне забарвлення ніколи не була нашою метою.

Дзеукожев також окремо торкнувся виступу на конференції в Тбілісі історика і письменника з Карачаєво-Черкесиі Світлани Алієвой. На думку черкеського активіста, вона висловила точку зору, яку найчастіше висловлюють офіційні власті, – геноциду не було, цифри перебільшені і пр. По словах Дзеукожева, навіть ті присутні на конференції карачаївки, які проти позитивного рішення черкеського питання, виразили незгоду з її виступом.

Сезон для жодинского «Торпедо» виявився закольцован на штучному газоні стадіону СОК «Олімпійський»: тут переможними поєдинками 1/4 фіналу Кубка країни проти «Нафтана» жодинци його відкривали, тут же через 8 місяців і закінчують, схльоснувшись вчора в перехідному матчі за право наступного року грати у вищій лізі з мінським СЬКВІЧ.

Навіть погода була під стать — похмура, як ранок заводчанина, що просаджав напередодні в пельменній всю зарплату. Мело. Рятуючись від мерзлякуватої непогоди, нечисленні глядачі намагалися втягнути голови в плечі так глибоко, що залишалися видно лише очі. Вони здивовано ляскали, дивлячись на те, як перволиговий СЬКВІЧ, відважно узявши в галоп, тиснув до воріт старшого по рангу.

«Торпедо» було не те. Порівняно з весняним зразком в складі залишилися лише пару колишніх бойових одиниць, а на тренерському містку, знехтувавши холод, з голою головою гучно гоніт своїх воїнів вперед Сергій Гуренко. Вібруючі інтонації його голосу досягали адресата точно, як своєчасний пас майстра — «передачу» отримав навіть земляк–арбитр Сергій Сахаревіч, разом з яким Гуренко свого часу виступав за «Німан»: «Цукор, ти ніби ніколи у футбол не грав.» Проте судді були ні при чому — СЬКВІЧ був хороший, і жодинци, як видно, такого повороту не чекали.

Головна сила мінчан — в їх тренерові, Сергії Боровськом. Тонкий тактик і сильний стратег, він, звичайно, придумав, знав, як обіграти «Торпедо», і розписав все для своїх футболістів буквально покроково, розділивши поле на квадрати і зони відповідальності. Як ляльковод, Сергій Володимирович керував діями свого театру, замість ниток використовуючи голос. Вліво, управо, вперед, назад, яку позицію займати, куди бігти, кого прикривати — навіть постоявши поряд з ним, можна було прослухати професорську лекцію на тему гри у футбол. «Дитячий сад» Боровського щиро намагався втілити в життя інструкції вихователя і навіть першим забив гол, розігравши явно підготовлену на тренуваннях комбінацію. Проте витримати всю партію до кінця в єдиному ритмі СЬКВІЧ не зумів. Не по плечу виявився сіціліанський захист для учеников–перворазрядников, те, що було добре в теорії, на практиці дало збій.

«Торпедо» задавило СЬКВІЧ авторитетом, і в другому таймі нитки Боровського обірвалися — мовчали. Зв’язок з гравцями виявився загублена, і на полі вони намагалися грати, як уміють. А уміють доки погано. Жодінци були явно сильніші, а остаточно вирішив результат зустрічі в їх користь Ігор Кривобокий, один з небагатьох, хто виходив на це поле у складі автозаводцев і тоді, непогідною, але щасливою для «Торпедо» навесні. Два його голи виявилися для СЬКВІЧ як вирок: вища ліга доки не для вас.

Автор публікації: Сергій КАНАШИЦ

Фото: Олександр СТАДУБ

Нові олімпійці

За свій рахунок

Смуга прибою

Між Прокопом і Джеррардом

Бренд з бренді