У Палаці Республіки прошла церемонія вручення «Музичній премії СТВ»
.А ближче до фіналу на сцені столичного Палацу Республіки, де удруге проходила церемонія вручення «Музичній премії СТВ», з’явився найсенсаційніший проект вечора — «Володимир Пугач і бумбокс». Лідер новоутворення був у всьому уявному білому, тим самим демонструючи, що на цій, за його словами, «ярмарку пихатості» він людина випадкова. Ансамбль J:Морс, в якому верховодить Пугач, був названий «Кращою рок-групою (виконавцем) року». А оскільки в музикантові пару років назад несподівано прокинулася нелюбов до фонограмних виступів (адже концерт знімався телебаченням), то заявити про це йому хотілося всенепременно. Для чого в залі замість повного складу «морсов» і виник дивний колектив, що включав «живого» фронтмена, супермена, знайомого вам по кліпу на пісню «Мамонів», гітариста і програвача бумбокс, з якого нібито инструментал згаданої композиції і звучав. Напівкомпроміс був дотриманий.
.Сцена виблискувала різноколірними вогнями, на екрані крутилися кліпи і зображення артистів — запрошених гостей (групи Quest Pistols, «Вершки», «Пропащі шахраї» і наші) і переможців. 15 номінацій і 7 спеціальних премій чекали своїх володарів. Чекав і зал, заповнений наполовину. Що насторожувало: у 2009–м був аншлаг. Не візьму на себе сміливість стверджувати, що, ледве народившись, премія відразу ж скомпрометувала себе — питання по деяких торішнім нагородженим до цих пір не дають мені спокійно спати, мабуть, і окремим любителям музики теж. Ось вони і виразили таким чином своє відношення до дійства. Швидше за все, причина криється в Тоня Брекстон, до візиту якої до Мінська люди готуються матеріально, а тому відмовляють собі в інших концертах. Щасливо (або сумно?) уникнувши цього року зроби частішим члена жюрі, я відразу проникся участю до його складових — їм в самі найближчі тижні належить приймати поздоровлення, підколювання і навіть осуджуючі репліки.
Приголомшили мене ураз. Лише встиг я намилуватися на ведучих — Дмитра Врангеля, Ніну Богданову, Руслана Алехно, Ірину Хануник–Ромбальськую (двом останнім можна було сміливо вручити премію «За краще неприродне ведення концерту року»), як мене ахнули номінацією «Кращий чоловічий вокал року». Дядько Ваня. Це я знущаюся? Організатори премії пізніше в кулуарах ділилися зі мною, що важко було цього сезону вибрати самих гідних ні з чого — сіреньким на відкриття видався рік. Але не настільки ж! І почався фестиваль крайнього субъектива. Заважатиму спецпризи з головними винагородами, вам залишається лише захоплюватися сюром, що трапився. «Кращий автор музики року» — Віталій Артіст (це за півтори нові пісні, що він представив слухачеві в 2010–м? Одна з яких більше нагадує речитатив). «Кращий автор слів року» — Павло Бертош («Люблю тебе до безумства» у виконанні Олексія Хлестова, записуйте: «аби стати автором кращих слів року, треба включити в текст пісні наступні слова — «нитки», «кохання», «погляд», «бачення», «ману», «безумство».). «Кращий дует року» — Інна Афанасьева і група «Чук і Гек», всього троє. «Гастрольний тур року» — Лариса Грібальова. Ви что–нибудь чули про цей тур? Крім того, що в каком–то з міст на «все нормально, маму» продали квитків, сумірних з «битками» Поліни Смолової? «Зірочка року» — ди–джей Анатоль; «Краща постановка номера року» — Алеся; «Кращий концерт року» — «Збiрайцеся, сябри» ансамблю «Сябри» (справедливо). Не буде коментарів до отакого «Року сім’ї». «Кращий продюсер року» — Юрій Савош. За вислугу років, чи що? Чого такого Юрій спродюсировал у вирушаючому році? А зараз — тихо, набрали повітря і крапель данського короля в стакан: «Краща поп–группа (виконавець) року» — Саша Німо. «Чесно, не чекав», — виголосив Німо. Саша, а хто ожидал–то?! «Кращий альбом року» — «10летка» групи «Лепріконси». Пластинка, яку склали в основному переробки старих пісень. «Ні, а ти мені скажи, — теребив мене за рукав один телебос, — який альбом був кращим?» «Групи «ДетіДетей», допустимий», — запропонував я. «Так розпалася ж, — мудро посміхнувся той у відповідь. — Як би вони виглядали на сцені, та і хто б з них прийшов?» Логічно. Напевно. Ось якби розбився хто, не дай Бог, в автокатастрофі, тоді можна було б вручити премію «Кращий виконавець, що розбився в автокатастрофі». Тобто ви вже зрозуміли, дивуватися з чого було. «Але справедливість торжествувала?» — запитаєте ви. А як же.
«Кращий хіт на іноземній мові» — група DaVinci, «Кращий піар року» — група «Топлесс», «Стильний виконавець року» — Іськуї Абалян, «Кращий жіночий вокал року» — Гюнешь. Тут важко что–либо заперечити. Лише осад стає все густішим. Мало узяти і назвати себе «Головною музичною премією країни», «Головною музичною подією країни». Країна чего–то головного не зрозуміла. Ну або я чего–то не зрозумів.
Автор публікації: Олег КЛІМОВ
Троє на одного
Загальна музична повинність
Чому розстроївся рояль?
Перший музичний в колі друзів