Поки пасажири сучасних авіалайнерів сопуть в кріслах, читають книги і милуються хмарами, в кабіні пілотів і на землі йде напружена робота.
З Мінська до Парижа за три години, з Варшави в Чикаго — за дев’ять, з Сінгапуру до Нью-Йорка — за дев’ятнадцять. Поки пасажири сучасних авіалайнерів сопуть в кріслах, читають книги і милуються хмарами, в кабіні пілотів і на землі йде напружена робота. Безпека десятків тисяч чоловік щодня залежить не лише від віртуозного уміння льотчиків володіти штурвалом, але і від грамотних дій авіадиспетчерів, які за лічені миті повинні розподілити літаки в жвавому піднебінні. Вивчати правила повітряного руху вирушаємо в Національний аеропорт «Мінськ».
Важко в ученні — легко в бою
Молоді авіадиспетчери уважно вдивляються в широченні монітори. Від кількості літаків рябить в очах. Спробуй, устеж за всіма! Одному потрібно скоректувати курс, іншому — вибрати висоту. Ми в «тренажерному залі». Тут проходит перший етап конкурсу професійної майстерності. Для 11 учасників зі всієї країни це навіть не змагання — чергове тренування, можливість ще раз відточити свої дії на тренажері.
— Ми оцінювали практичні і теоретичні навики наших співробітників, — розповідає начальник відділу повітряного руху підприємства «Белаеронавігация» Валер’ян Гродь. — Зокрема, дотримання правил і фразеології радіообміну, дія в позаштатних ситуаціях, знання англійської мови, взаємодія з іншими диспетчерськими пунктами і наземними службами. Права на помилку тут бути не може. Поважно виключити будь-яку напружену ситуацію в піднебінні. А ось яким саме способом — вирішувати авіадиспетчерові.
Учасники розділені на групи. Один веде літак по «вуличках» аеродрому до взлетно–посадочной смуги, інший відповідає за зліт і посадку, третій — за зниження, четвертий — за транзит по білоруському піднебінню. Така ж робота кипить і в сусідніх залах. Одна відмінність — авіадиспетчери там керують не віртуальними екіпажами, а реальними.
Мова ка Лондона доведе
На повітряних трасах нашої країни пожвавлення. Дивлюся на монітор комп’ютера. Його немов заліпила біла мошва. По екрану пересувається близько 60 невеликих точек–самолетов. У піднебінні інтернаціонал. Щодня над країною пролітають 600 — 700 лайнерів. Самий напружений рух — після обіду. Це «час пік». Білоруси, росіяни, австрійці, араби, американці. Втім, відмінності між бортами не так вже і помітні. Вимоги єдині. «Гуд монинг, Трансаеро.» — чую голос диспетчера Михайла Дубовіка. Кордон тільки що пересік «Боїнг», наступний з Москви до Барселони. «Але це ж росіяни?» — дивуюся я. Виявляється, англійською мовою з нашими авіадиспетчерами спілкуються навіть екіпажі «Белавіа». По правилах можна, звичайно, і на державному — російському або білоруському. Лише чи зрозуміють команди пілоти інших авіакомпаній? Не думаю. А бажано, аби про обстановку в піднебінні знали і вони.
— Хоча з поляками я вважав за краще вітатися і прощатися саме по-польськи, — згадує колишній пілот «Белавіа», а нині заступник директора департаменту по авіації Мінтрансу Володимир Костін. — Їм приємно! А ще один одного зі святами поздоровляємо: з Новим роком, Вдень працівників цивільної авіації. Але такі «вільності» можна дозволити, якщо рух не дуже жвавий. Відволікатися на дрібниці багато.
Особливості спілкування, втім, є і з деякими іншими екіпажами.
— З американцями переговорюватися складно, — посміхається керівник польотів районного центру «Мінська» Віктор Чепуленок. — По-перше, «американський» англійський все-таки відрізняється від класичного, по-друге, вони не користуються загальноприйнятою термінологією. А китайці і японці не вимовляють половину звуків. Проте спільну мову знаходимо зі всіма.
З висоти пташиного польоту
В умовного літака американської авіакомпанії «Дельта», наступного рейсом з Нью-Йорка до Києва, сталася розгерметизація. Авіадиспетчер дає команду різко поміняти ешелон — понизити за 40 секунд до висоти 4 тисяч метрів. Саме там пасажири і екіпаж можуть відчувати себе в безпеці. «Пристебніться, повітряна яма!» Проте витрата палива збільшується, отже, до аеропорту в Борисполі не дотягнути. Потрібна вимушена посадка. Аби не заважати, літак Мілан — Мінськ відправляють на другий круг. Паралельно викликають медиків і рятувальників. Але хвилюватися не варто: тривога учбова. Порядок дій в разі ЧП якраз відпрацьовують конкурсанти.
— Різні бувають ситуації, — признаються авіадиспетчери. — Недавно в Мінську садили літак, що летів з Хельсінкі до Єгипту. Пасажирці стало погано, проблеми з серцем. Інший лайнер повернувся з рейса із-за тріснутого скла. Відпрацьовуємо навіть ситуацію, коли борт захоплюють терористи. Дії екіпажа у цей момент можуть бути непередбачуваними.
Мені б в піднебіння
Цікаво? Сповна. Але як стати авіадиспетчером? Алгоритм простій: закінчити авіаційний коледж, пройти медогляд. Сюди приймають людей лише з першою групою здоров’я. Якщо у вашому резюме немає строчок «відповідальність» і «стрессоустойчивость», в диспетчерське крісло ви не попадете. Ще б! Під пильною увагою кожного з авіадиспетчерів одночасно можуть знаходитися більше 10 літаків, в яких летять декілька тисяч пасажирів. Концентрація позамежна, нерви потрібні залізні. Розслаблятися не можна ні на секунду. Начебто і дії завчені, начебто і виконуєш ряд стандартних процедур, а все одно ситуація може помінятися за лічені миті.
— Передбачимо, літак потрапляє в зону турбулентності — «бовтанку», — наводить приклад авіадиспетчер мінського центру управління польотами Дмитро Сушко, переможець конкурсу професійної майстерності. — Виникає необхідність зміни ешелону, або, кажучи простими словами, висоти. У піднебінні починаються перестановки. Якщо авіадиспетчер недостатньо підготовлений, може виникнути небезпечна ситуація.
Над країною пролітає «Боїнг» до Барселони, в Мінську сідає регулярний рейс з Абу–Дабі, злітає «тушка» на Гомель. Тепер я розумію, що на оплески, які зазвичай роздаються в аеропорту після приземлення, заслуговують не лише пілоти, але і авіадиспетчери. Значить, політ прошел спокійно.
Автор публікації: Дмитро УМПІРОВІЧ
Фото: Віталій ГИЛЬ