Останніми роками на дверях сільських бібліотек все частіше з’являються замки. Містити в селі «избу–читальню» ради декількох старичків дуже невигідно. Молодь або виїжджає в місто, або віддає перевагу над папером монітору — вийти в інтернет можна практично в будь-якій точці країни. Але для багатьох книга як і раніше залишається єдиною розвагою в довгі зимові вечори. Та і бібліотекарі не хочуть розлучатися зі своїми читачами. Що ж робити? Кілька років тому розробники Держпрограми відродження і розвитку сіла на 2005 — 2010 роки знайшли вихід. Перефразовуючи відомий рекламний слоган, його суть: «Ви все ще читаєте? Тоді ми їдемо до вас!» По далеких селах знову, як в радянські часи, заколесили машини з дивовижною назвою «библиобус». Зараз лише в Мінської області їх 14, а до кінця цього року повинно з’явитися ще 8, пересувна бібліотека буде в кожному районі. Стоп. Чи потрібно так квапитися? Наскільки зажадалося у селян таке дозвілля? Кореспонденти «СБ» вирішили взнати, яке визначення сьогодні краще личить библиобусу: схвальне «добре забуте старе» або уїдливе «пережиток соціалізму»?
Є хто живим
.Дождливий жовтневий день. Село з назвою, що говорить, Далекі Бондарі, загублена десь в Слуцком районі. Втім, будь це Мала Конов’язь в Щучинськом районі або Заліссі в Брагинськом, нічого б не змінилося. Час тут ніби застигло. Те, що зараз 2010 рік, а не, наприклад, 1970–й, можна зрозуміти лише по забитих віконницях і заборах нежитлових будинків, що покосилися, — раніше них так багато не було. З величезної старої берези в одному з покинутих дворів повільно облітає листя. Так само неквапом жителі Далеких Бондарів підтягуються до одних них відомому місцю. Вітаються, переговорюються і поглядають в кінець єдиної сільської вулиці. Нарешті із-за повороту показується срібляста «Газель». Автолавка? Ні, не схоже. На склі машини напис різноколірними буквами: «Бібліобус».
У картотеці філії № 19 Слуцкой районної центральної бібліотеки, розташованому в селі Козловічи, числиться 11 читачів з Далеких Бондарів (всього тут залишилися 74 жителі). В принципі, до Козловічей звідси рукою подати, каких–то 3 кілометри. Але автобус ходить рідко, розклад незручний, а дійти пішки туди і назад багатьом вже не під силу, особливо взимку. У кожному селі машина буває раз на місяць — півтора. Більш всього вона, схоже, чекає в селі Безверховічи — там 53 читачі! Але і в інших селищах поява сріблястої «Газелі» — завжди якщо не свято, то вже точна подія.
Сталкер ходить по селу
Ось і в Далеких Бондарях до библиобусу вишиковується черга. Найперша — бадьора пенсіонерка Ніна Салгова.
— А що тут у вас є? — Ніна Василівна зовсім недавно переїхала з міста і бачить библиобус вперше. — Детективи, романи? Ну давайте. А мужикам моїм що порадите почитати?
Так, до речі, роблять майже всі: беруть книги не лише собі, але і родичам, сусідам, які не змогли підійти. А потім обмінюються літературою. Виходить, що читачів значно більше, чим записано в бібліотеку. Ніна Василівна вибирає 7 книг, їй хочеться перечитати все, від творів Лукьяненко до «Здоров’я без пігулок і пілюль». До речі, яку ж літературу віддають перевазі сьогодні на селі?
— Популярністю користуються любовні романи, історичні твори, — перераховує директор Слуцкой районної центральної бібліотеки і її філій Людмила Гуріновіч. — адже В основному наші читачі — жінки. Беруть детективи, фантастику, релігійну літературу. Дуже зажадалися журнали про здоров’я. Що узяти з собою в рейс, вирішуємо заздалегідь, орієнтуємося на замовлення, тому тому класики зазвичай не возимо. Хоча одного дня у нас попросили привезти «Капітал» Маркса. Привезли.
Асортимент, до речі, на подив багатий, нові видання купують щороку. Я навіть, чесно кажучи, позаздрив людині, якій дісталася зовсім новенька книжка з популярної серії «Сталкер».
Добре доповнене старе
До речі, в сучасному библиобусе можна не лише узяти что–нибудь почитати. Пересувні бібліотеки сьогодні пропонують від 4 до 22 додаткових послуг: роздрук тексту, сканування, ксерокопіювання, вихід в інтернет. Не виїжджаючи в місто, селяни можуть сфотографуватися або навіть замовити візитки. До того ж библиобус — не просто книгосховище на колесах, а справжній, хай і невеликий, вогнище культури. Майже завжди разом з бібліотекарями по селах їздять артисти. Наприклад, влітку, коли «Газель» в основному колесить по дитячих таборах і будинках відпочинку, в ній знаходиться місце ляльковому театру.
У Далеких Бондарях, поки читачі вибирали книги, грали і співали самодіяльні артисти з козловичского хору. Єдиний на десяток бабусь дідусь пустився в танок під звуки баяна. Признатися, спочатку зробити це його попросив наш фотограф для хорошого кадру. Але зйомка давно закінчилася, а немолодий артист все танцював вальс під дощем, на обличчі його квітнула посмішка.
— Адже ми для них не просто бібліотекарі, але і друзі, і розповідачі, і психологи, — помічає робітниця Слуцкой бібліотеки Ірина Пічук. — Людям похилого віку в далеких селах часто не вистачає спілкування. Їм хочеться виговоритися, порадитися, взнати новини з великого світу. Якщо раптом потрібна консультація серйозніше, разом з нами приїжджають юрист або соцработник.
Чи потрібна допомога «екіпажу»?
— У деякі райони машини прийшли повністю укомплектованими відразу із заводу. А ми всі «нутрощі» самі робили: зняли частину сидінь, збили з дощок стійки для книг. Зараз ось думаємо, як столик пристосувати, — розповідає Людмила Гуріновіч. — Хотілося б обладнати машину, аби читачі могли зайти всередину, сісти, спокійно погортати книгу.
Тим часом водій став розвертати библиобус у бік міста, а його місце зайняла автолавка. Її селяни, звичайно, теж чекали, але вже без блиску в очах. Все-таки не хлібом єдиним.
Фото: Артур ПРУПАС
Геймеру геймерово
З чого зроблена музика
Ще раз до «Суми вершків і корінців»
Сільське господарство: вибір дороги
Дрібниці життя