Черговий чемпіонат Білорусі, що завершився днями, по футболу залишив на десерт блюдо не далеко найвишуканіше, та зате пікантне, з перчинкою. Перехідні матчі між жодинским «Торпедо» і мінським СЬКВІЧ за право жити серед сильних навряд чи будуть схожі на легкий променад. Обіцяє дати справжній, не по–осеннему гарячий бій противникові кращий бомбардир першої ліги і лідер мінчан Юрій Мархель. Да-да, той самий Юріївна, який ще 7 років тому мало не в кожному матчі забивав за автозаводцев. Але часи міняються, як і команди в послужному списку гравця.
— «Торпедо» — це той колектив, в якому я знайшов упевненість, відчув себе справжнім футболістом, — згадує 31–річний нападаючий. — До цього мені так і не удалося закріпитися в «Аланії», і я вирішив перебратися до Білорусі. Яків Михайлович Шапіро був дуже наполегливий, постійно звав мене до себе в команду. Я ще не підписав контракт з клубом, а він вже мені говорив: «Ну все, приїжджай в клуб і отримуй свою екіпіровку. За нас гратимеш». Його настирность мене і підкуповувала. Крім того, він по характеру був максималіст, що дозволяло ставити перед собою високі цілі.
— Але в трійку призерок «Торпедо» так і не попало.
— Так, і це, звичайно, нас засмучувало. Адже який склад був! Селькин — у воротях, Лісовський — в атаці, Малєєв — в півзахисті. Грали добре, але зупинялися в кроці від п’єдесталу.
— До речі, ти і в «Торпедо» відрізнявся своїм голевим чуттям. І якось признався, що більшість голів забиваєш після флангових прострілів і виходів наодинці з воротарем.
— За минулі роки майже нічого не змінилося. Мабуть, така у мене «фішка». Прагну не передерживать м’яч і вирішувати момент швидко, в одне торкання.
— Але після твого відходу з «Торпедо» ти якось зменшив своє голеве завзяття.
— Були складні часи: запорізький «Металург», «Гомель». Сезони, проведені в цих командах, для мене великий життєвий досвід, але забивав, на жаль, мало. Але після нинішнього сезону в першій лізі, який я закінчив з 28 забитими м’ячами, з’явилася надія, що пригадаю минувщину і знову зможу закріпитися в клубі елітного дивізіону. Але спершу потрібний пройти в стикових іграх жодинцев. Мета перед СЬКВІЧ — підсумкова перемога.
— Цікаво, адже ще недавно в пресі з’явилася інформація, що клуб не готовий грати у вищій лізі.
— Завдання недавно скоректували. Керівництво прийняло рішення битися за перемогу. Далі вони вже самі всі вирішуватимуть. Так, інфраструктура у нас не дуже: стадіон лише будується, та і склад, якщо переможемо «Торпедо», напевно, відновлять. Колектив у нас молодий, але є декілька дослідних футболістів, що пограли на високому рівні. Знаєте, команда дружна, згуртована, ми один за одного горою стоїмо. Відзначу і тренерська майстерність Сергія Володимировича Боровського. Коли б не він, то ми, може, і не обійшли б в таблиці ДСЬК і «Гранує», команди, які в певних компонентах були посильніші за нас.
— Сьогодні СЬКВІЧ в черговий раз належить показати свій бійцівський характер.
— Легкого життя в «Торпедо» не буде. Ми налаштовані на перемогу. На жаль, цього року команду Сергія Гуренко не бачив, але знаю, що підбір гравців в Жодіно непоганий, але і адже ми не ликом шиті.
— Рідні прийдуть сьогодні боліти за тебе?
— А як же! Дружина разом з синами завжди на трибуні. Хлопці частенько в азарті кричати починають: «Папа, забий тисячу голів!» Мені приємно. І я щасливий, що у мене така персональна підтримка. До речі, приходите боліти за нас і ви. Стадіон СОК «Олімпійський», почало в 13.00.
Автор публікації: Тарас ЩИРИЙ
Фото: Олександр СТАДУБ
Битий небитого везе
Гра в арифметику
Ліга гандбольних чемпіонів
Передчуття великої гри
Бійтеся Кинга, дари того, що приносить