Get Connect Now

Річницю захвату американського посольства в Тегерані іранськими студентами в 1979 році Іран ознаменував серйозним зовнішньополітичним досягненням: глави МЗС Грузії і Ірану підписали угоду про безвізовий режим. Сталося це під час візиту до Грузії міністра закордонних справ Ірану Манучхера Мотакки. Тепер громадяни обох країн зможуть їздити один до одного на строк до 45 днів без оформлення віз. Відновлено і авіасполучення між Тбілісі і Тегераном, яке було перервано в 2000 році.

Прагнення Ірану розширити свій вплив в Закавказзі – зрозуміло. Лише ходи Грузії у бік Ірану викликає масу питань. Перш за все, йдеться, звичайно, про перспективи взаємин між Грузією і її західними партнерами, які дотримуються режиму антиіранських санкцій ООН. Тому в зв’язку з цим напрошується два виводи: або Тбілісі вносить серйозні корективи до своїх взаємин із Заходом, або намагається розіграти іранську карту підняти свою геополітичну значущість не лише в регіоні, але і у великій політиці. Швидше за все, друге. Як заявив грузинський експерт по міжнародних відносинах Леван Цуцкирідзе в інтерв’ю ВПС, на сей рахунок між Тбілісі і Вашингтоном проводилися певні консультації. Білий Дім дав добро на проведення грузино-иранской политико-дипломатической операції. По словах, Цуцкирідзе в Грузії розуміють, що підтримка Сполучених Штатів важлива, і ми не можемо зараз собі дозволити грати в якісь дипломатичні ігри з США. В зв’язку з цим мабуть, що з Вашингтона, можливо, була дана і сигнал на розкручування в Грузії нової антиросійської шпигунської історії.

Правда, російський МЗС оцінив цю акцію Тбілісі як провокацію грузинського керівництва, для якої момент був вибраний явно невипадково напередодні ряду резонансних міжнародних подій. При цьому називається майбутній саміт НАТО в Лісабоні, в якому візьме участь і Росія. МЗС РФ нагадує в зв’язку з цим о аналогічному нібито успішному розкритті контрабанди радіоактивних матеріалів з Абхазії перед Міжнародною конференцією з питань ядерної безпеки в США в квітні цього року.

Але навряд чи в даний час так званий грузинський чинник здатний серйозно вплинути на широкий діалог, що складається у взаєминах між Росією і Заходом. На наш погляд, справа в іншому. Останнім часом, особливо після кавказцем війни серпня 2008 року, в Закавказзі став помітно збільшуватися вплив Туреччини. Вибудовувавши стратегічне партнерство з Москвою, Анкара поступово вбудовує в цей союз і Баку, претендуючи на певну роль і в процесі карабахського врегулювання. Більш того, підписавши, але доки не ратифікувавши відомі цюріхські протоколи з Вірменією, Туреччина – проте – використовує цей факт як одного з аргументів в своїй регіональній і великій політиці. Нагадаємо також, що Туреччині відмовилася приєднатися до антиіранських санкцій ООН, веде курс на розширення з цією країною торговельно-економічного партнерства. У свою чергу Іран, що неодноразово виступав зі своїми пропозиціями і по регіональному врегулюванню на Кавказі, демонструючи бажання взяти участь в переговорному процесі по Карабаху, натикався на певну настороженість Баку. Тому, що Тегеран, не дивлячись на прилюдне визнання принципу збереження територіальної цілісності Азербайджану, продовжує підтримувати торговельно-економічні стосунки з Вірменією. Тому об’єктивне поглиблення стосунків Іран-Грузія владнує Вірменію.

Отже йдеться про зміні деяких акцентів в регіональному розставлянні сил, причому не на користь Азербайджану. Більш того, Грузію, як і Вірменію, владнує такою, що склалася в регіоні статус-кво, оскільки лише це дозволяє Тбілісі залишатися в епіцентрі транзитних постачань енергоносіїв з Азербайджану на зовнішній ринок, а Вірменії вигравати історичний час. Досить згадати нафтопровід Баку-Тбіліси-Джейхан або газопровід Баку-Тбіліси-Ерзрум. Протягом найближчих років буде здана в експлуатацію і залізниця Карс-Ахалкалаки, яка знову-таки пройде через Тбілісі, сполучаючи Баку і Туреччину. Причому раніше Азербайджан міг задовольнятися тією обставиною, що ці проекти обходять Вірменію. Тепер події розвиваються по іншому сценарію. Тбілісі прагне зав’язати на собі всі транспортні комунікації в трикутнику Тегеран-Єреван-Тбілісі. При цьому потенційно вимальовувалася необхідність відкриття і російсько-грузинського кордону для створення широкого транспортного коридору Північ – Південь, який міг би з’єднати Росію, Грузію, Вірменію і Іран. Проте Тбілісі не зацікавлений в цьому, оскільки це дозволяє йому вже відносно Баку розігрувати антиросійську карту.

Власне саме з цими обставинами багато в чому і зв’язані так звані шпигунські скандали в російсько-грузинських стосунках. Тбілісі знаходить різні приводи для того, щоб не дати можливість з’єднати Вірменію і Росію комунікаційним коридором, в той час, як рішуче діє відносно Ірану. Таким чином складається наступна конфігурація: грузино-армяно-иранскому співпраці протиставляються Азербайджан і Туреччина. Як справедливо констатує експерт фонду Сивілітас Татул Акобян, в Закавказзі вимальовувалися контури двох паралельних осей: Грузія-Вірменія-Іран і Туреччина-Грузія-Азербайджан. Присутній в двох осях, Грузія – виграє, адже в перспективі, як заявив глава МЗС Ірану Манучхер Мотакки, мова може йти вже про розвиток транзитного напряму, що сполучає Чорне море з Персидською затокою.

Але чи виграє від цього Азербайджан – головний енергетичний і фінансовий донор Грузії? Адже вочевидь, що президент Грузії Михайло Саакашвілі побічно торпедуватиме карабахський переговорний процес, оскільки те, що лише існує статус-кво дозволяє йому зберегти нинішні маршрути енергетичних коридорів. Наприклад, якщо Азербайджан і Вірменія все ж підпишуть між собою мирний договір, не виключено, що Баку зважиться на підключення Вірменії до своїх енергетичних проектів, які здійснюватимуться вже в обхід Грузії. З іншого боку, аби вибратися з  грузинського капкана Баку повинен, або дезавуювати значення нафтопроводу Баку-Тбіліси-Джейхан, переорієнтовуючи транзит своєї нафти на Новоросійськ, повноцінно підключитися до проекту Південний потік, або змиритися з думкою, що блокада Вірменії за допомогою такого стратегічного партнера, як Грузія, є геополітичним блефом. Тому прийняти хід подій, що нав’язуються Грузією регіону, означає лише одне – відкладання проблеми карабахського врегулювання і нормалізацію стосунків з Вірменією в дуже далекий ящик. Отже для Азербайджану настає період прийняття і осмислення нових зовнішньополітичних рішень.

ТБІЛІСІ, 24 ниючи – Новини-Грузія, Ека Джавахия.  Головою опозиційної Грузинської партії, засновницький з’їзд якої проходит в середу у великому залі тбіліської філармонії, вибраний колишній Народний  захисник Созар Субарі, – повідомляє кореспондент агентства Новини-Грузія.

Співголовами вибрані экс-министр оборони Іраклій Окруашвілі, що проживає у Франції в статусі політичного біженця,  і кандидат на пост президента під час останніх виборів від Об’єднаної опозиції Леван Гачечиладзе. Генсеком партії вибраний Кока Гунцадзе,  політичним секретарем  – колишній посол Грузії в Росії, у минулому – засновник телекомпанії Руставі-2? Ероси Кицмарішвілі.

Лідери Грузинської партії заявляють, що мають намір добиватися зміни влади в країні, врегулювання стосунків з Росією і повернення гідності Грузії.

Це не буде простою боротьбою, це буде боротьбою, яка обов’язково завершиться перемогою.Ми тут зібралися для того, щоб повернути Грузії гідність, – заявив Субарі.

Наша головне завдання – зупинити крах національної самобутності. Ми створюємо політичну армію, яка згуртовано боротиметься проти режиму. Вступ до нашої партії рівноцінно цивільному героїзму, – заявив Леван Гачечиладзе.

Політичний секретар Грузинської партії Ероси Кицмарішвілі заявив про необхідність поліпшення стосунків з Росією.

З Росією необхідний конструктивний діалог не лише з точки зору відновлення територіальної цілісності, але і для розвитку наших стосунків, ми будемо послідовними і принциповими, і в Грузії є великий потенціал стати лідером в регіоні, – заявив Кицмарішвілі. За його словами, більшість активістів нової партії брали участь в революції троянд,  але Михайло Саакашвілі виробив дискредитацію всіх світлих ідеалів і обдурив народ, оскільки захотів мати безмежну владу.

Нову політичну організацію цією осінню створили экс-министр оборони Грузії Іраклій Окруашвілі, колишній народний захисник Грузії Созар Субарі, колишній посол Грузії в Росії і засновник однієї з провідних телекомпаній країни Руставі-2? Ероси Кицмарішвілі, лідер суспільного руху Захисти Грузію Леван Гачечиладзе і член руху Кокою Гунцадзе.

Колишній соратник президента Грузії Окруашвілі в 2007 році оголосив про створення опозиційного руху і виступив із звинуваченнями на адресу вищого керівництва країни. Опісля два дні після цієї заяви Окруашвілі був арештований у справі про корупцію. На допиті він повністю відмовився від своїх заяв на адресу президента і частково визнав себе винним в пред’явлених йому звинуваченнях. Окруашвілі був звільнений під заставу в 10 мільйонів скрині (6,5 мільйона доларів) на період попереднього слідства, а згодом оголошений в розшук. У квітні 2008 року Окруашвілі отримав політичний притулок у Франції.

Созар Субарі, будучи омбудсменом країни в 2004-2009 роки, здобув популярність як активний правозахисник. Незабаром після завершення терміну повноважень він приєднався до опозиційного об’єднання Альянс для Грузії. Після виборів в органи місцевої самоврядності, які прошли в Грузії 30 травня 2010 року, він заявив про розбіжності думок про методи боротьби за зміну влади і покинув альянс.

Леван Гачечиладзе – В 2008 році був висунутий Об’єднаною опозицією на пост президента країни, програв вибори Саакашвілі, зайнявши другий місце, і заявив про намір продовжити боротьбу за зміну влади. Влітку 2009 років була створена організація Захисти Грузію, в ініціативну групу якої разом з Гачечиладзе увійшли ряд інших опозиційних лідерів, а також відомі представники громадськості.

Посол Грузії в РФ Ероси Кицмарішвілі став одним з небагатьох представників команди Саакашвілі, який розкритикував власті за події серпня 2008 року.

В кінці 2009 року незалежне грузинське телебачення Маестро перейшло в управління до Кицмарішвілі. Власті називають Маестро опозиційним, що категорично спростовують його засновники, заявляючи, що воно займає критичну нішу.

Экс-омбудсмен Грузії очолив опозиційну Грузинську партію

Співголовами вибрані экс-министр оборони Іраклій Окруашвілі, що проживає у Франції в статусі політичного біженця, і кандидат на пост президента під час останніх виборів від Об’єднаної опозиції Леван Гачечиладзе.

Поки пасажири сучасних авіалайнерів сопуть в кріслах, читають книги і милуються хмарами, в кабіні пілотів і на землі йде напружена робота.

З Мінська до Парижа за три години, з Варшави в Чикаго — за дев’ять, з Сінгапуру до Нью-Йорка — за дев’ятнадцять. Поки пасажири сучасних авіалайнерів сопуть в кріслах, читають книги і милуються хмарами, в кабіні пілотів і на землі йде напружена робота. Безпека десятків тисяч чоловік щодня залежить не лише від віртуозного уміння льотчиків володіти штурвалом, але і від грамотних дій авіадиспетчерів, які за лічені миті повинні розподілити літаки в жвавому піднебінні. Вивчати правила повітряного руху вирушаємо в Національний аеропорт «Мінськ».

Важко в ученні — легко в бою

Молоді авіадиспетчери уважно вдивляються в широченні монітори. Від кількості літаків рябить в очах. Спробуй, устеж за всіма! Одному потрібно скоректувати курс, іншому — вибрати висоту. Ми в «тренажерному залі». Тут проходит перший етап конкурсу професійної майстерності. Для 11 учасників зі всієї країни це навіть не змагання — чергове тренування, можливість ще раз відточити свої дії на тренажері.

— Ми оцінювали практичні і теоретичні навики наших співробітників, — розповідає начальник відділу повітряного руху підприємства «Белаеронавігация» Валер’ян Гродь. — Зокрема, дотримання правил і фразеології радіообміну, дія в позаштатних ситуаціях, знання англійської мови, взаємодія з іншими диспетчерськими пунктами і наземними службами. Права на помилку тут бути не може. Поважно виключити будь-яку напружену ситуацію в піднебінні. А ось яким саме способом — вирішувати авіадиспетчерові.

Учасники розділені на групи. Один веде літак по «вуличках» аеродрому до взлетно–посадочной смуги, інший відповідає за зліт і посадку, третій — за зниження, четвертий — за транзит по білоруському піднебінню. Така ж робота кипить і в сусідніх залах. Одна відмінність — авіадиспетчери там керують не віртуальними екіпажами, а реальними.

Мова ка Лондона доведе

На повітряних трасах нашої країни пожвавлення. Дивлюся на монітор комп’ютера. Його немов заліпила біла мошва. По екрану пересувається близько 60 невеликих точек–самолетов. У піднебінні інтернаціонал. Щодня над країною пролітають 600 — 700 лайнерів. Самий напружений рух — після обіду. Це «час пік». Білоруси, росіяни, австрійці, араби, американці. Втім, відмінності між бортами не так вже і помітні. Вимоги єдині. «Гуд монинг, Трансаеро.» — чую голос диспетчера Михайла Дубовіка. Кордон тільки що пересік «Боїнг», наступний з Москви до Барселони. «Але це ж росіяни?» — дивуюся я. Виявляється, англійською мовою з нашими авіадиспетчерами спілкуються навіть екіпажі «Белавіа». По правилах можна, звичайно, і на державному — російському або білоруському. Лише чи зрозуміють команди пілоти інших авіакомпаній? Не думаю. А бажано, аби про обстановку в піднебінні знали і вони.

— Хоча з поляками я вважав за краще вітатися і прощатися саме по-польськи, — згадує колишній пілот «Белавіа», а нині заступник директора департаменту по авіації Мінтрансу Володимир Костін. — Їм приємно! А ще один одного зі святами поздоровляємо: з Новим роком, Вдень працівників цивільної авіації. Але такі «вільності» можна дозволити, якщо рух не дуже жвавий. Відволікатися на дрібниці багато.

Особливості спілкування, втім, є і з деякими іншими екіпажами.

— З американцями переговорюватися складно, — посміхається керівник польотів районного центру «Мінська» Віктор Чепуленок. — По-перше, «американський» англійський все-таки відрізняється від класичного, по-друге, вони не користуються загальноприйнятою термінологією. А китайці і японці не вимовляють половину звуків. Проте спільну мову знаходимо зі всіма.

З висоти пташиного польоту

В умовного літака американської авіакомпанії «Дельта», наступного рейсом з Нью-Йорка до Києва, сталася розгерметизація. Авіадиспетчер дає команду різко поміняти ешелон — понизити за 40 секунд до висоти 4 тисяч метрів. Саме там пасажири і екіпаж можуть відчувати себе в безпеці. «Пристебніться, повітряна яма!» Проте витрата палива збільшується, отже, до аеропорту в Борисполі не дотягнути. Потрібна вимушена посадка. Аби не заважати, літак Мілан — Мінськ відправляють на другий круг. Паралельно викликають медиків і рятувальників. Але хвилюватися не варто: тривога учбова. Порядок дій в разі ЧП якраз відпрацьовують конкурсанти.

— Різні бувають ситуації, — признаються авіадиспетчери. — Недавно в Мінську садили літак, що летів з Хельсінкі до Єгипту. Пасажирці стало погано, проблеми з серцем. Інший лайнер повернувся з рейса із-за тріснутого скла. Відпрацьовуємо навіть ситуацію, коли борт захоплюють терористи. Дії екіпажа у цей момент можуть бути непередбачуваними.

Мені б в піднебіння

Цікаво? Сповна. Але як стати авіадиспетчером? Алгоритм простій: закінчити авіаційний коледж, пройти медогляд. Сюди приймають людей лише з першою групою здоров’я. Якщо у вашому резюме немає строчок «відповідальність» і «стрессоустойчивость», в диспетчерське крісло ви не попадете. Ще б! Під пильною увагою кожного з авіадиспетчерів одночасно можуть знаходитися більше 10 літаків, в яких летять декілька тисяч пасажирів. Концентрація позамежна, нерви потрібні залізні. Розслаблятися не можна ні на секунду. Начебто і дії завчені, начебто і виконуєш ряд стандартних процедур, а все одно ситуація може помінятися за лічені миті.

— Передбачимо, літак потрапляє в зону турбулентності — «бовтанку», — наводить приклад авіадиспетчер мінського центру управління польотами Дмитро Сушко, переможець конкурсу професійної майстерності. — Виникає необхідність зміни ешелону, або, кажучи простими словами, висоти. У піднебінні починаються перестановки. Якщо авіадиспетчер недостатньо підготовлений, може виникнути небезпечна ситуація.

Над країною пролітає «Боїнг» до Барселони, в Мінську сідає регулярний рейс з Абу–Дабі, злітає «тушка» на Гомель. Тепер я розумію, що на оплески, які зазвичай роздаються в аеропорту після приземлення, заслуговують не лише пілоти, але і авіадиспетчери. Значить, політ прошел спокійно.

Автор публікації: Дмитро УМПІРОВІЧ

Фото: Віталій ГИЛЬ