Режисери Ганна Белянкина і Вероника Ськугина 2 грудня в рамках Фестивалю соціального кіно Кіно за рівні можливості представлять в петербурзькому кіноцентрі Батьківщині документальний фільм Ника, гран-прі Міжнародного кінофестивалю Кіно, що отримав цього року, без бар’єрів в Сочі. Кореспондент Новини зустрівся з героїнею стрічки Вероникой Ськугиной.
Зараз Веронике Ськугиной 25 років, коли вона була дитям, в результаті автокатастрофи отримала черепномозкову травму і втратила обоє ноги – максимально висока ампутація, протезування неможливе, Вероника пересувається на спеціальному візку, відштовхуючись від землі двома прасуваннями. Після катастрофи вона довгий час знаходилася в комі, а потім важко видужувала. У рідний будинок під Красноярськом дівчинка не повернулася – її відправили до Орловської області, в дитячий будинок-інтернат для дітей з фізичними недоліками і важких інвалідів в Болхове. Я спілкувалася зі всіма, але друзів не було, попала в дитбудинок з сім’ї, з одного життя в іншу, – згадує Вероника, якій зараз 25 років. Після дитбудинку дівчині дали кімнату в інтернаті для старезних. Але для мене це було неможливо, як і те, аби повернутися до себе додому – туди, де від мене відмовилися, – говорить яскрава, красива Вероника. Вона поїхала до Москви, навіть працювала на різних кінопроектах, найгучнішою подією в житті були зйомки у фільмі Русалці у Ганни Мелікян, який вийшов на екрани в 2007 році, – там Вероника зіграла безногу і бездомну дівчину-хуліганку, яка підбиває головну героїню розгромити парфюмерний магазин, аби помститися гламурному світу. На жаль, повну версію фільму, де роль Ськугиной не вирізана, мало кому удалося поглянути. Порахували, мабуть, що моя роль робить фільм ще трагічнішим, – відзначає Вероника.
Вероника пережила недавно і особисту драму – розставання з людиною, з якою хотіла побудувати сім’ю. Я психологічно не могла залишатися в Москві, приїхала до Санкт-Петербурга, намагаюся зараз знайти себе тут, – розповіла вона, – мені допомагають багато людей, але я сама хочу добитися чималого в житті. Вероника, якою поки що не удалося здобути після дитячого будинку жодної систематичної освіти, хотіла б поступити в РГПУ ім. Герцена, аби стати психологом. Мені б хотілося допомагати тим людям, які стали інвалідами вже в дорослому або в свідомому віці, – таким же, як я, тому що психологічний удар, коли ти усвідомлюєш, як круто міняється життя, дуже сильний, – говорить Вероника.
Сама вона вважає при цьому, що інваліди мають бути наполегливішими, самі виходити в люди, а не сидіти по будинках. Так, я часто ловлю на собі погляди, буває, що переживаю почуття приниження, коли їду в метро по своїх справах, а мені сунуть дрібницю, хоча я на убогу абсолютно не схожа. І ще – в московське метро мене завжди пускали без проблем. А в петербурзькому інколи проблеми виникають – службовці вимагають, аби я спускалася в метро не одна, а з супроводжуючим, – говорить Вероника Ськугина. Поки що в Санкт-Петербурзі у неї немає постійного будинку – допомагають друзі. Вероника хотіла б, аби Санкт-Петербург став для неї містом рівних можливостей.
Від яких банків чекати дефолта? Список
Теракт на ГЕС вигідний всім
Як треба писати чолобитні царям
Фестиваль Кіно за рівні можливості пройдет в Санкт-Петербурзі в рамках міжнародного дня інвалідів 2-3 грудня в кіноцентрі Батьківщині і кінотеатрі Заневський. Також в рамках соціокультурної акції Місто рівних можливостей пройдут концерти музикантів, театральні постановки, акцію підтримують Комітети з соціальної політики і по культурі уряду Санкт-Петербурга.
