Раду Поклітару — знаменитий бунтар сучасної європейської хореографії, лауреат багаточисельних міжнародних конкурсів, що регулярно повергає в шок ретроградів і заставляє муркотати від задоволення цінителів сontemporary dance. У листопаді Поклітару покаже в Мінську балет «Лускунчик», поставлений їм в театрі «Киев–модерн–балет», яким Раду керує з 2006 року.
До цього «Лускунчик» побачать у Вітебську на XXIII Міжнародному фестивалі сучасної хореографії, де Раду Віталійович засідатиме і в жюрі. Загалом, як не намагається Поклітару злетіти з наших підмостків, в яких кругах не обертається, все одно хоч би як бажаний гість повертається до Білорусі, де прошло його становлення як хореографа.
— «Лускунчик» у вас вийшов таким же скандальним, як і «Попелюшка» в Латвійській національній опері, проти якої виступили спадкоємці Сергія Прокофьева?
— Ох не знаю, в чому така скандальна була «Попелюшка». Коли вона випускалася, ні у кого жодних претензій до певного часу не виникало. І раптом — скандал. І насправді і діти, і дорослі, і взагалі кожна освічена людина знаходила в цьому спектаклі что–то своє, на своєму індивідуальному рівні. Якщо на твій спектакль приходить критика — це добре, але я завжди думаю і про простого глядача, аби він просто отримував задоволення від того, що відбувається на сцені. Вважаю, що у мене є право думати про глядача.
— Один з ваших останніх спектаклів в театрі «Киев–модерн–балет» — «Палата № 6»? Чому звернулися до Чехова?
— Ви знаєте, це не лише спектакль «Киев–модерн–балета»: у 2004 році я ставив «Палату № 6» у Великому театрі в Москві. Але це вийшло не буквальне перенесення, а творчий. Спектаклі в Москві і Києві — різні.
— Але теж на музику Арво Пярта?
— Так, звичайно. Там повністю звучить його приголомшлива музика. І в цій роботі, як і у всіх інших, мені хотілося добитися найголовнішої якості, яка властиво балету, — емоційності. Якщо що відбувається на сцені емоційно, а не розсудливо, то це вже при будь-яких очевидних мінусах все одно за своєю природою балет.
— Так чого ж нам чекати від «Лускунчика»?
— Хороше питання. Знаєте, я обожнюю театр за непередбачуваність, деякий момент спонтанного дива. Якщо диво відбувається, то глядач в залі перетворюється на дитяти. І я б порадив всім любителям балету, які прийдуть на наш спектакль, прийти саме з цим чеканням дива. Ми постараємося його виправдати.
— Як вам удається уникати склок в трупі, типових для стаціонарних театрів?
— Всякий театральний колектив, пробачте за побите порівняння, як риба, гниє з голови. Не тому що я хочу себе в даний момент похвалити. Зовсім немає. Я дійсно люблю своїх артистів. І вони працюють не за гроші, а саме тому, що люблять свою роботу. Коли в щоденній рутині є безумовна кількість творчості, коли люди займаються своєю улюбленою справою, тоді жодних склок не виникає. Плюс нашого театру ще і в тому, що у нас маленька трупа: всього 21 людина. І всі завантажено. Такий невеликий склад дозволяє створити атмосферу сім’ї, студийности в мхатовском розумінні цього слова.
— В деяких ваших артистів немає хореографічної освіти. Чи виправдав себе такий підхід?
— Що таке професіонал з точки зору ортодоксальної балетної трупи? Це людина, яка вчилася в хореографічному коледжі і отримала диплом артиста балету. І при цьому він вже апріорі вважається професіоналом. У всіх артистів «Киев–модерн–балета» насправді є освіта. У більшості вище, пов’язане з танцем, але це не балетна освіта. Від цього вони не стають меншими професіоналами. Навпаки, вони справжні професіонали в області сучасного театру.
— Цього року у Вітебську знову пройдет фестиваль сучасної хореографії, чи побачимо ми вас там? Як ви взагалі оцінюєте сучасний фестивальний рух? Чи показує воно всю картину, що існує у вашому жанрі?
— Наш приїзд цього року до Білорусі, дуже мною очікуваний, стався саме завдяки вітебському фестивалю сучасної хореографії і його беззмінному керівникові Марії Романовськой. Це вона запропонувала нам приїхати. Ми покажемо «Лускунчика» на відкритті фестивалю, потім танцюємо балет «Дощ» в гостьовій програмі і вже 29 листопада покажемо «Лускунчика» в Мінську.
Що стосується фестивалів в цілому. Я вважаю, якщо что–то і відбувається в сучасній хореографії, позитивні або негативні процеси, то ніщо не показує їх так повно, як фестивалі. Тому що лише тут ти можеш за дуже короткий час поглянути весь спектр того, що роблять твої колеги. Якщо можна вживати категорію корисності, кажучи про мистецтво, то для мене корисність фестивалів безумовна.
— Вам удається стежити за подіями в білоруському балеті після відходу з поста художнього керівника вашого вчителя Валентіна Елізарьева?
— Так, я спілкуюся з багатьма артистами, з керівництвом балетної трупи. Що називається — я в матеріалі.
— Що вам подобається і не подобається в нашому балеті?
— Я давно не бачив прем’єр, нових спектаклів, а оцінювати роботу треба не по тих процесах, які відбуваються усередині, — приятие–неприятие, хороша думка — погане, — оцінювати потрібно по тому, який продукт у результаті показується на сцені. У цьому плані я трохи обділений інформацією. І я дуже сподіваюся попасти на вечір одноактних балетів, який пройдет якраз за день до наших гастролей. Це «Шопеніана», «Пахита», «Тристан і Ізольда». Тоді я складу какое–то своя думка.
— Не збираєтеся знову ставити в Мінську?
— Неправильна постановка питання. Правильніше сказати так: чи не збирається театр замовити у мене роботу?..
Автор публікації: Валентін ПЕПЕЛЯЄВ