Хрести, монументи, а деколи і «фальшмогили» з огорожами — все це неодмінний атрибут наших автодоріг.
Вінок з штучних кольорів на ліхтарному стовпі, гранітний пам’ятник з датами народження і смерті прямо в придорожнього дерева. Хрести, монументи, а деколи і «фальшмогили» з огорожами — все це неодмінний атрибут наших автодоріг. Мітки чьих–то трагедій розкидані то тут, то там. Особливо вразливі водії нарікають: навіщо перетворювати узбіччя на філії кладовищ? А співробітники дорожніх служб і зовсім забороняють встановлювати подібні споруди: вони заважають проводити ремонт. Але, не дивлячись на все табу, нагадування про загиблих в автокатастрофах виникають знову і знову.
.На невеликій берізці край дороги з Березіно у бік сіл Дмітровічи і Орешковічи довго висів вінок з штучних кольорів. Тут більше семи років тому розбився водій автолавки Олексій Глінський, мій дядько. Після трагедії родичі вирішили: останнє, що Олексій Андрійович бачив перед смертю — узбіччя дороги і белоствольную березу, потрібно якось позначити. З часом вінок вигоряв на сонці, запорошився. А потім і зовсім кудись зник: може, понесло вітром, а може, зняв кто–то з жителів навколишніх сіл. Хоча кому він заважав?
— Невеликі вінки не так вже помітні, а ось метрові мармурові і гранітні пам’ятники можуть відволікати водіїв, — міркує Ганна Банадик, старший інспектор по особливих дорученнях УГАЇ МВС. — З іншого боку, всі ці постаменти — немов шокова терапія для лихачів. Нехай кому–то і не подобаються кладовищенські атрибути на дорозі. Зате водій, побачивши хрест або вінок, вже точно задумається і зменшить швидкість на цій ділянці.
Кенотафи (надгробні пам’ятники в місці, де немає поховання), хрести, які поставили родичі загиблих пішоходів і автомобілістів, раз у раз доводиться зносити співробітникам дорожніх служб. Подібні споруди заважають прибиранню смуг відведення, руху спецтехніки під час ремонту асфальту. Але родичам, чий біль від втрати близької людини з кожним роком стає лише сильніше, ці дії не завжди до душі.
— На одній з ділянок Мінським кільцем прямо на бар’єрному обгороджуванні повісили ритуальний вінок, — згадує начальник дорожнього відділу управління вмісту дорожньої мережі департаменту «Белавтодор» Євгеній Рокало. — Співробітникам дорожніх служб незручно було чистити, фарбувати бордюр — довелося вінок прибрати. Не прошло і декількох тижнів, як штучні квіти з’явилися знову.
Зрозуміло, що нещадно зносити нагадування про чьей–то особистої трагедії шляховикам не в радість. А Євгеній Рокало навіть на всяк випадок проконсультувався зі священиком: може, на таких «самострои» краще зовсім очі закривати? Навіщо брати гріх на душу? З іншого боку, ніхто б і не доторкнувся до хрестів і пам’ятників, якби під ними були останки загиблої тут людини. Але адже це не могили, а значить, і відношення до таких спонтанно виниклих символів людського горя зовсім інше.
— Якщо зносять хрести, то потрібно їх акуратно розбирати, а не викидати цілком на звалище, — радить керівник соціального відділу Мінської єпархії Білоруської православної церкви батько Олег Шульгин. — Гріха в цьому жодного немає. І люди, які все це споруджують, повинні розуміти: дорога для всіх, може, кому–то і неприємно дивитися на пам’ятники в узбіччя. Хоча адже раніше на місці загибелі людини навіть церкви і каплиці будували. Але зараз часи інші, і якщо вирішив пам’ятник поставити — погоджуй з властями.
До речі, деякі водії стверджують, що мимоволі зменшують швидкість, углядівши за поворотом яскравий вінок з штучних кольорів. Аби не повторювати чужих помилок, прибирають ногу з педалі газу. Все-таки будять ці кладовищенські атрибути пильність автомобілістів. До речі, 21 листопада, в Усесвітній день пам’яті жертв ДТП, співробітники ДАІ в черговий раз нагадають водіям, як поважно не лихачить на дорозі. В центрі Гомеля, наприклад, виставлять спотворений автомобіль, що попав в аварію. Інспектори ДАІ покажуть шокуючі фотографії з місця ДТП. Може, всім, хто сідає за кермо, деколи дійсно потрібний деякий емоційний струс? І не поважно, будуть це придорожні мармурові пам’ятники або ритуальні вінки. Адже всі ці нагадування про аварії діють на того, що розганяється до 150 під час водія, немов стоп-кран.
До речі
У Росії проблемою придорожніх пам’ятників заклопотані вже досить давно. У Свердловської області, наприклад, ті постаменти, які знаходяться на відстані менше 1 метра від дорожнього полотна, знесли. А ось в Чехії, навпаки, до придорожніх пам’ятників і хрестів не торкаються. Інколи лише переносять подалі від магістралі, аби водії не перемикали свою увагу на гранітні нагадування про чьей–то особистої трагедії. А біля автомобільної стоянки Павов в Чехії щорік починаючи з 1982 року встановлюється звичайний хрест, на якому написано число жертв, загиблих на цій дорозі.
Автор публікації: Інна КАБИШЕВА
Важка розмова про легкий хліб