Головний тренер національної збірної Білорусі по баскетболу Анатолій Буяльський робить свою гру
РОЗВАЛ мінського клубу «Горизонту», що бився колись за медалі жіночої першості Союзу і що виростив немало класних баскетболісток, у тому числі олімпійських чемпіонок, давно і не на жарт тривожив білоруських уболівальників і фахівців. По щастю, залишилися відомий в Європі бренд і люди, небайдужі до долі прославленого клубу. Каталізатором його відродження безумовно, стали успіхи національної збірної, на недавньому ЧМ–2010 що зайняла четверте місце. Логічно, що в обох команд один наставник — Анатолій Буяльський.
— Анатолій Сергійович, в кінці жовтня ваші підопічні вдало стартували в Єврокубку поєдинком в Ногинське з «спартаком». Хоча у них, напевно, умови трохи краще, чим у вас, що не мають власного залу?
— Умови просто шикарні. Місто в принципі невелике, але це команда з величезними традиціями, яку свого часу створював знаменитий Давид Берлін. Йому зараз 85 років, він в повному здоров’ї, і багато в чому завдяки ньому в Ногинське був створений прекрасний баскетбольний палац з величезним залом, який можна поділити на два, і трибунами місткістю порядка 2,5–3 тисячі місць. З ранку до вечора тренуються діти, молодь і майстри. Там зараз, до речі, намічений дитячий турнір, куди запрошені і наші команди. Що стосується «спартака», в нім доки свої вихованців небагато, в основному це дуже дослідні варяги. В цілому ж клуб сильний і непередбачуваний, здатний грати з будь-яким суперником.
— Те, що ви зуміли виграти у них в гостях і з двома вікторією лідируєте в своїй групі, побічно свідчить про відповідність міжнародним стандартам свіжоспеченої команди з назвою «Горизонтом», що не потребує реклами?
— Колектив у нас дуже молодий, самій старшій баскетболістці 25 років. Не можна безпосередньо назвати клуб базовим для збірної, проте п’ять наших гравців брали участь в чемпіонаті світу. Всі збиралися виїжджати за рубіж, їх практично зняли з поїзда. Тут у дівчат з’явилася можливість отримувати гідну зарплату і мати ігрову практику. Але, незважаючи на календар, ми ні на хвилину не забуваємо, що зобов’язані тренуватися, готуватися в першу чергу на користь національної команди. Це стосується і юних, і дослідних майстрів. Думаю, при такій цілеспрямованій роботі на перспективу протягом декількох років дійсно зможемо вийти на міжнародний рівень.
— Якщо заглянути в недавнє минуле, то можна назвати імена великих гравців, які вийшли з білоруського баскетболу. Наприклад, олімпійська чемпіонка Ірина Сумникова, Олена Швайбовіч. Сумникова продовжує працювати в Росії, стала комісаром ФІБА, займає відповідальний пост у федерації. Але що цікаво: колись в Білорусі вистачало класних захисниць і відчувався дефіцит «великих». Зараз, схоже, маятник гойднувся у зворотний бік?
— Він гойднувся не лише у нас, а в баскетболі в цілому, і в чоловічому, до речі, теж. Адже неспроста і в збірній Росії, і в нашій вже виступають захисники, що натуралізуються. Напевно, в какой–то момент гонитва за високорослими гравцями і привела до такого величезного дефіциту разигривающих. Їх підготовка вимагає більш копіткої роботи. Ставка на «великих» підвела «маленьких», таких, що залишилися як би не в справ. Втім, не скажу, що в нашій збірній спостерігається повна відсутність задніх гравців, навпаки, конкуренція дуже висока, і це хороший знак. Але, майстерність ще залишає бажати кращого.
— Зате тандем центрових, за твердженням завзятих оптимістів, у вас найгрізніший на планеті.
— Я б не назвав Олену Льовченко і Анастасію Веремєєнко центровими в чистому вигляді, враховуючи їх ростові дані. Так, вони прекрасно відчувають себе на цій позиції, до того ж володіють хорошим далеким кидком і відмінно технічно оснащені. Але такі зараз тенденції в баскетболі — універсалізація помітно піднялася в ціні. По щастю, і вік талановитих і дуже працелюбних дівчат дозволяє дивитися з оптимізмом в майбутнє.
— А виступи за сильні російські клуби?
— Так, Настя швидко стала одним з лідерів оренбурзької «Надії». А Олена вчилася в американському університеті, у неї цікава і своєрідна доля. Адже вона могла взагалі не заграти, коли набрала велику вагу і почалися проблеми з колінами. Але, можна сказати, витягнула себе з цієї ситуації.
— Збірна Білорусі не раз проводила спаринги з баскетболістками Росії. Судячи по сенсаційній перемозі над грізними суперницями в чвертьфіналі останньої світової першості, вам удалося отримати з цих поєдинків максимальну користь?
— Ви знаєте, на чемпіонаті світу ми вперше зустрілися із збірною США. Ось у кого потрібно вчитися і повній самовіддачі, і безмежній вірі в себе. Для них немає сильних або слабких суперників, від першої до останньої хвилини матчу — повне викладення, не поважно, який рахунок на табло. Колись в Росії нас не сприймали як серйозних спарринг–партнеров. Після «бронзи» на чемпіонаті Європи до нас стали приглядатися, обіграє все одно без особливих проблем, зустрічі носили буденний характер. Перед поїздкою до Чехії ці спаринги вже нам були потрібні менше. Ми закінчували підготовку, але оскільки існувала попередня домовленість, відмовитися не могли.
А у росіянок у той час змінився тренерський склад, панувала нерозбериха, товариських зустрічей не вистачало. Ми грали, не звертає уваги на результат, а суперницям легкі перемоги, ймовірно, послужили погану службу. Я не думаю, що ми сильніше за дружину Росії на 17 очок, але грати з нею на рівних можна. З іншого боку, впоравшись з тимчасовими неладами, вона, упевнений, не випаде з еліти світового баскетболу.
МІНСЬК
Автор публікації: Володимир ПЕТРОВ
Фото: Олександр СТАДУБ
Акцент на безпеку
А.Лукашенко схвалив План вживання регіонального угрупування військ Білорусі і Росії
Росія повинна допомагати Білорусі в забезпеченні безпеки Союзної держави – А.Лукашенко
Підписана угода про надання Білорусі позики Усесвітнього банку на $150 млн