Oваннес Никогосян: Астанінський саміт ОБСЄ на межі провалу?

Останні тижні, що ведуть до Астанінському саміту ОБСЄ, здаються самими напруженими в регіоні нагорно-карабахского конфлікту. Всі сторони вже обмінялися заявами, підтверджуючими готовність до нового військового зіткнення. Якщо пригадати про недавно прийняту трибічну заяву, зроблену 27 жовтня в Астрахані, можна придти до неприємного виводу про те, що навіть документи, прийняті на високому рівні, мають одноразовий ефект. В даному випадку, сторони обмінялися тілами убитих і військовополоненими, проте задекларовані домовленості не мали хоч би середньострокового ефекту, оскільки атмосфера недовір'я і рівень напруженості, за великим рахунком, зростають за інерцією тій войовничості, яка міститься в офіційних заявах між раундами переговорів.

Більш того, сторони почали змагатися по амплітуді своїх агресивних висловів. Хоча справедливості ради треба відзначити, що азербайджанська сторона залишає в цьому далеко позаду опонентів з Карабаху і Вірменії разом узятих. Абстрагуючись від заяв чисто внутрішньополітичного контексту (у Азербайджані лише завершилася вибіркова кампанія), на яких посередникам не варто було реагувати, мессиджи і ультиматуми вже до міжнародного співтовариства, також за інерцією, залишаються без належної уваги. Подібна поведінка сторін конфлікту до переговорного процесу красномовно свідчить лише про відсутність духу компромісу, достатнього для довгострокового вирішення спірних питань, що залишилися. Одноосібні зусилля Росії, якими ознаменувався весь поточний рік, виконують функцію заборони сторін від прямого зіткнення в результаті загострення атмосфери війни.

Більш того, програвша сторона конфлікту - Азербайджан, мабуть, втратила всі надії на повернення Нагірного Карабаху шляхом мирних переговорів, і активно чекає своєї зоряної години або, по політологічній термінології - casus belli, аби виправдати початок другої війни. Про це прямим текстом Ільхам Алієв заявив на траурній церемонії прощання з диверсантами (йдеться про Мубарізе Ібрагимове і Фаріде Ахмедове, удостоєних в Азербайджані звань Національних Героїв -  Новині), тіла яких були передані Азербайджану після Астраханської декларації. При чому, якщо у минулому робилися лише чергові заяви про організацію чаювання в різних містах Нагорно-карабахской Республіки, то сьогодні зростаючий військовий бюджет, всупереч всім неписанним законам цивілізованого світу, пропагується найактивнішим чином. Президент Алієв гордо стверджує: Як можна втаїти, що ми набуваємо стількох зброї, боєприпасів і техніки, ведемо підготовку, проводимо учення. Для чого? Для того, що ми повинні звільнити нашу землю. Ми живемо в умовах війни.

Звичайно, представлення константної зовнішньої загрози війни - це хороше виправдання, придумане для охолоджування запалу того сегменту протестного населення, яке живе далеко за межею убогості. Природно, Вірменія, що знаходиться у важкому комунікаційному вакуумі, або невизнана НКР теж не можуть хвалитися європейським рівнем життя своїх громадян, але військовий бюджет цієї країни (див. таблицю) не стає аргументом в мирних переговорах. Якщо поглянути на динаміку зростання військових витрат іншої південнокавказької держави - Грузії, можна побачити очевидні тенденції підготовки до серпневої авантюри 2008г. за три роки до війни, коли в порівнянні з 2005г., вже на момент початку війни бюджет виріс на 3.2 разу. Цікаву паралель тут можна провести з Азербайджаном, коли на обговореннях головного фінансового документа цієї держави вище керівництво хвалилося, що наступного року військові витрати теж зростуть на 3 рази. Ці очевидні ознаки підготовки до нової війни ніяк не коментуються ні залученими в процес врегулювання відповідальними країнами, ні міжнародними організаціями. Більш того, окрилений цією мовчазною підтримкою, президент Алієв задається питанням: якщо не критикують, навіщо мені це втаювати!? Азербайджан     542        1,112                1,210     1,635     1,434

Вірменія             246        291        341        396        405

Грузія   341        580        1,148     1,090     665

Таблиця 1 Військові витрати країн Південного Кавказу (Джерело: SIPRI, mln USD)

У сухому залишку - очевидний провал чергової російської ініціативи по досягненню хоч би згоди по засадничих принципах врегулювання, про що своїм обережним оптимізмом поділився президент Росії Дмитро Медведев після астраханського раунду. При чому з вірменських сторін теж в наявності рідкі по своїй активності, але влучні по жорсткості заяви. Зокрема, Секретар Совбеза республіки Артур Багдасарян в інтерв'ю польському виданню заявив, що Вірменія чекає від Астанінського саміту конкретних рішень по Карабаху, а високопоставлені функціонери з правлячої Республіканської партії як би парафували цю заяву, додавши, що Вірменія готова йти на компроміси. Примітно, що про конкретні рішення до цього говорили лише в Азербайджані, посилаючись на свою нетерплячість від переговорів, що продовжуються. Днями пізніше, вже реагуючи на гнітючі події в Азербайджані, президент Вірменії Серж Саргсян заявив, що в разі провокацій і агресії, удар вірменської сторони буде руйнівним і останнім. Військові навчання Армії оборони НКР, які були максимально наближені до реальності, прошли 1-13 листопада в околицях міста Акна (колишній Агдам, НКР), за якими спостерігали президенти і міністри оборони Вірменії і НКР. За словами військових експертів, на ученнях було задіяно більше техніки, чим в найзапекліших боях першої війни.

Ситуація чимось нагадує Лісабонський саміт ОБСЄ 1996 років. Останній саміт ОБСЄ скликався вже 11 років тому, в Стамбулі, вирішення якої були не зовсім приємними для Вірменії, а вище керівництво, обезголовлене після 27 жовтня, опритомніло лише полгода опісля, зробивши необхідні обмовки до підписаної Стамбульської Хартії. Сьогодні все частіше і голосніше говориться про те, що в Астане Вірменії і Азербайджані запропонують підписати деякий документ по засадничих принципах врегулювання. В разі, якщо Азербайджан спробує наполягти на неприйнятних для вірменських сторін принципах, Вірменії слід прийняти найжорсткішу зі всіх можливих лінію поведінки, використавши своє право вето всього підсумкового документа саміту, вінцем якого буде договір про європейську безпеку, над чим працюють Росія, Німеччина і Франція з початку 2008 року. Це стане відчутним сигналом міжнародному співтовариству від Ванкувера ка Владивостока про те, що якщо хто і збирається терпіти безконечні погрози і неконструктивну позицію Азербайджану, то це досконало точно не буде Вірменія. Це підтвердить помилку тих, хто думає, що безпека на периферії Європи не має нічого спільного зі всім останнім регіоном ОБСЄ, а Косово ближче до тіла, чим Карабах. Такий крок вірменського керівництва красномовно нагадає про реальну ситуацію, де всі країни ОБСЄ нестимуть відповідальність за розв'язування нової війни Азербайджаном.

Ованнес Никогосян - запрошений лектор, Російсько-вірменський (Слов'янський) Університет, Єреван

Важливі події

Опубліковано у Політика. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.