Знаєте, скільки у нас корів? 1 мільйон 200 тисяч. Можливо, і не так багато, як хотілося б, але стадо за теперішніх часів значне. Одна криза змінює інший, а стадо пасеться собі як ні в чому не бувало. Більш того, щорік, як годиться, вибраковується і поповнюється, створюється стратегічний запас. Не лише молока, м’яса, але і шкіри.
Якщо грубо прикинути, то майже 10 мільйонів пар чобіт, черевик і туфель можна спокійно нашити за рік. Взуттєвики виробляють 11,5 мільйона пар. Виходить, теоретично дефіцит не більше 10 відсотків. Такі крихітки не проблематично завезти звідки-небудь з Італії або з батьківщини найпородистіших молодих бичків — Бразилії. Для асортименту і не в збиток торгівельному балансу. Проте що на ділі? Для прикладу візьмемо «Белвест». Шановна компанія, взуттю шиє і продає багато. А де купує шкіру? 11,5 відсотка — в Італії, 40 відсотків — у росіян, 30 відсотків — в Україні і лише 17 — на батьківщині. Причому половина цих шкір негожие: з вадами та пороками. В імпортних доля рекламацій — не більше 5 відсотків. Що відбувається? Відповідь на це питання днями колегіально шукали фахівці Комітету держконтролю. Причому дійшло і пильно. Голова КГК Зенон Ламати напередодні колегії особисто побував у мінських, могильовських взуттєвиків і на шкіряних заводах. Отже розмова вийшла гострий і грунтовний.
Гроші люблять рахунок
.Минское виробниче шкіряне об’єднання — підприємство унікальне. Побудовано при СРСР, в 1988 році, 15 тисяч квадратних метрів на 15 тисяч тих, що працюють. Зараз на 578 чоловік мільярди рублів збитків. Завод–гигант завантажений навряд чи наполовину. Хоча теоретично у величезних цехах можна переробити не лише всю білоруську сировину, але ще і завозити з-за кордону. Проте сировини немає.
— Максимум, що ми можемо запропонувати м’ясокомбінатам за кілограм сирої шкіри, — 1 долар 40 центів. На біржі комерсанти дають 2 долари 10 центів. — Андріан Клявзуник вступив на посаду генерального директора об’єднання в лютому. — По наших відомостях, товар активно скуповують посередники і потім перепродають в країни Південно-східної Азії. Звідки потім він повертається до нас. Взуттям.
Конкурувати із закордонними наші заводи не в змозі. І не лише тому, що грошей немає. Вже прийнято рішення Уряду про виділення 9,5 мільярда рублів шкірзаводам на закупівлю сировини. П’ята Ахіллеса — виробництво (знос устаткування 92 відсотки). Витратне, фізично і морально застаріле. Половину обсягу випуску Мінського шкіряного об’єднання складають напівфабрикати — вет–блю і краст. У такому возі минулого далеко не виїдеш.
Тим часом попит на готову шкіру зростає. Потрібна сировина не лише взуттєвикам, але і галантерейним. Меблеві фабрики готові брати близько мільйона квадратних метрів в рік. Автомобільні концерни по всьому світу шукають шкіру для салонів автомобілів і не дуже чіпляються до якості. Проте «Меблевий» проект в Гатово, наприклад, реалізується з 2004 року. Какие–то машини куплені, отримані експериментальні партії продукції. Але повного шлейфу устаткування немає. І що сумно: ситуація більшою чи меншою мірою типова для всіх 6 наших шкірзаводів. Вони потребують негайної модернізації, а 7,9 мільярда рублів, виділених на техперевооружение державою під пільгові відсотки, не зажадалися.
— Чому зволікаєте? — прямо запитав Зенон Ламати на нараді директорів заводів.
Андріан Клявзуник виправдовувався: гроші під «оборотку», подавши заявку в концерн «Беллегпром» в квітні, отримав лише в серпні. «З інвестиційними проектами на закупівлю устаткування процедура узгодження ще складніша», — констатував гендиректор.
— У нас має бути єдина політика, направлена на мінімізацію імпорту! — піднімав градус розмови Зенон Ламати. — Скільки ще заводи в збитках чекатимуть допомоги від держави, а міністерства — укладати для них договори на постачання шкіри, розподіляти, встановлювати ціни? Кожен повинен рахувати свою економіку, розраховувати на свої сили.
У стилі ретро
Аби вирішити проблему, кожевенники пропонують вихід: ввести митні збори. Андріан Клявзуник послався на досвід Росії, де кілька років тому встановили вивізне мито 500 євро за тонну сирих шкір. І з тих пір, говорить, вся сировина переробляється в країні. Так само, захищаючи свій ринок, поступила і Бразилія. Ідея на перший погляд виглядає і відносно ринкової, і розумною. Чи треба зайвий раз пояснювати, що продавати готовий продукт завжди вигідніше, ніж сирий або напівфабрикат? Це плюс податки, зайнятість, валюта. Відправивши за рубіж лише зідрану з корови шкуру, м’ясокомбінати за 8 місяців виручили близько 7 мільйонів доларів, тоді як взуттєвики ввезли готової шкіри на 28 мільйонів доларів. Баланс глибоко негативний.
Є лише тут одна шорсткість. Все це ми вже проходили, і не далі чим в жовтні 2008 року. У країні не лише був введений митний збір аналогічна російською, але і сиру шкіру заборонили вивозити взагалі. Чим справа кінчилася? Незатребувані переробниками шкіри гнили на м’ясокомбінатах. Більш того, підбадьорившись, шкірзаводи тут же почали диктувати ціни м’ясокомбінатам. Із знижуючим дисконтом. Збільшували розстрочку платежу до 120 днів. За все, що узяли, так і не змогли розрахуватися. Тому в квітні 2009–го обмежувальні заходи швиденько відмінили.
І зараз, до речі, шкірзаводи повинні м’ясокомбінатам 3,5 мільярда рублів. «Нам взуттєвики не заплатили за відвантажену продукцію ще більше», — наводять аргументи директора. І чому мито не привело до оздоровлення галузі, теж готові пояснити: час був вибраний не найвдаліше — розпал світової кризи. Попит на шкіри впав.
Загалом, суцільні «об’єктивні» причини. Таке враження — не галузь у нас шкіряно-взуттєва, а цілий вагон проблем. Потягнеш за одну, вилазить друга. І, здається, їм немає кінця. Начеб держава опікає, гроші дає, кредити здешевлює. Але ж узяти і з толком витратити не можуть! Тепер ось Комітет держконтролю повинен думати, як забезпечити завантаження заводів сировиною, підвищити їх рентабельність, прискорити модернізацію і техперевооружение і погасити борги. Така резолюція прийнята на засіданні комітету. Але чи довго так в режимі ручного управління зможуть працювати підприємства? Адже їх побратими в Україні і Росії зараз активно модернізуються, як вовки, б’ються за кожен клаптик сировини. І як пити дати загризуть, якщо не почнемо негайно мінятися.
Автор публікації: Аеліту СЮЛЬЖІНА
Фото: Віталій ГИЛЬ
Фізика без лірики
Пейзаж після битви
Об’єктивності ради
Синів борг
Наша мета — створити оновлену подобу Білорусі