Крим славиться не лише пляжами і горами, але і дивними деревами. Недавно на півострові стартувала суспільна акція. Громадяни пропонують узяти на облік мало не кожен кипарис і ялівець. Серед них дуже багато старих дерев, що пам’ятають про багату історію курортного краю. Задається мені, і у нас пора б придивитися уважніше до рідких дерев. Чи багато їх залишилося? І хто за ними стежить? Релікти завжди залучали туристів. Та і закон наказує дбайливо відноситися до природного багатства. Але там, де немає охоронної таблички, панує людська байдужість. Ось недавно в Бешенковічах зрубали багатовіковий дуб. Легенда пов’язує його з Наполеоном, який нібито відпочивав під покровом велетня. Само по собі вже це цікаво. Але тріски летять.
Ну не стало дуба. Здавалося б, нічого від цього не змінилося в нашому житті. Чи так поважно звертати увагу на настільки «неістотні» дрібниці? Тоді чому кримчани піклуються про свої дерева? — ось про що я задумався.
У Бешенковічах мені розповіли, що дуб був дуже старий, йому, напевно, років чотириста. Але комісія з сносу зелених насаджень і озеленення при райвиконкомі вирішила дерево все-таки прибрати: воно стояло на території школи і, на думку комісії, загрожувало впасти прямо на голови дітей. Привід серйозний, аби вирішити питання кардинально.
І на одну легенду стало менше.
До речі, чи правда, що з дубом пов’язаний міф про Наполеона? — на всяк випадок я запитав в бешенковичских краєзнавців. Ніхто не зміг ні підтвердити, ні спростувати віддання. Може, тому так швидко і вирішили долю дерева, що немає у нього письмового родоводу. Але за це ми і любимо казки — за очевидність, що здаються, і неймовірність. У Несвіже, наприклад, вам обов’язково розповідять байку про те, як по алеях парку бродить чи то Біла, чи то Чорна Панна — дух Барбари Радзівілл. Хоча Барбара в Несвіже ніколи не бувала. «Ну і що! — заперечить будь-який городянин. — Це казка, притому дуже красива! І не ми її вигадали, а предки. І туристам подобається. Вони тому до нас і їдуть. То хіба можна відмовитися від такої легенди?» І кожне дерево радзивилловского парку знаходить магічний зв’язок із загадковим духом з минулого. Хоча, якщо абстрагуватися і зняти рожеві окуляри, перед нами з’явиться звичайний лісопарк.
Біловезька пуща при найближчому розгляді також здасться не такою вже романтичною: всього лише наші «джунглі». І лише декілька старих дубів, які ще пам’ятають дикі полювання Вітовта і Ягайло, разом із зубрами додають заповіднику таємничий образ. Велике пізнається в дрібницях.
Тому чи сидів насправді в бешенковичского дуба імператор, не має значення. Якщо є легенда — потрібно її подпитивать, а не вбивати. Істотніше інше: можливо, завдяки всього одному дереву сюди б побажали заглянути гості з Франції. Відмовлятися від такої можливості не варто було, мабуть. Та і якщо дуб загрожував впасти, що заважало його акуратно звалити і не відправляти на пилораму, а доручити місцевому різьбяреві спорудити з велетня паркову скульптуру?
Тим більше що я все ж розшукав людину, яка вважає, що легенди можуть бути правдою. Анатолій Федорук, найавторитетніший в країні дослідник садово-паркового мистецтва, ще 30 років тому в одній з книг віднімав, що Наполеон зупинявся в апартаментах в Хрептовіча, на другому поверсі бешенковичского палацу, нинішньої музичної школи. Імператор прогулювався по парку, а в дерева позував придворному художникові. Анатолій Тарасович поділився зі мною цією маловідомою інформацією. «Втім, навіть якщо це не факт, а красива вигадка, то не варто засмучуватися, — роздумує учений. — Легендами люди живуть від створення світу. Хай дуб і не пов’язаний з Наполеоном, але, як свідчить англійська приказка, старе дерево в парку дорожче коронованого принца. І його потрібно цінувати».
Та і не в Наполеоні справа, а в тому, що країна у нас прекрасна, але неповторний шарм кожному її куточку додають частенько якраз неймовірні міфи, пов’язані з деревами, замками, озерами, городищами.
Інша справа, що багато пам’ятників природи і історії гинуть самі, без людської «допомоги». Кілька років тому в Щорсах під Новогрудком (до речі, в колишньому маєтку все тих же Хрептовічей) впав дуб Міцкевича. Сам — від старості. І до сього дня в країні вже майже не збереглося іменних дерев. Професор Федорук пригадав лише дуб Ожешко в Урожайній Ляховічського району. Його садила неначе сама письменниця. Всього під охороною держави знаходяться 43 дерева республіканського значення, уточнили в Мінприроди. Найстаріші — дуби Патріарх і Пожежінський в Малорітськом районі, кожному з них під 700 — 800 років. З них іменний лише Суворовський дуб в Кобріне, якому 400 років. По легенді, під ним відпочивав полководець. От і все, що маємо і зберігаємо.
А доки, як мені розповіли в Міністерстві культури, в Бешенковічах відмічено лише 3 об’єкти, включених в Державний список історико-культурних цінностей: Свято–Ільінськая церква, братська могила на вулиці Інтернаціональною і ансамбль колишньої садиби Хрептовічей — палац, господарські споруди, фрагменти парку. Негусто, аби сюди захотіли заглянути туристи. Кому цікавий парк без легенди? Це те ж саме, що представити Крим без кипарисових гаїв, що пам’ятають древніх греків.
«Є питання»
Автор публікації: Віктор КОРБУТ
Письменникові завжди важко
Два береги однієї книги
Людина читає — вигляд вимирає?
Майстер і Людмила