Про проблему екології наших лісів
Аби увійти до вічності, не обов’язково жити яскраво. Досить викинути на землю пластикову пляшку. Така тара розкладається років 200. Мікроорганізмам, дощу і снігу вона не по зубах. Тому і називають цей посуд хоч і одноразовою, але «вічною». Мотлох — біда вже не лише далекого Морея і океанів, де плавають цілі темно-зелені острови, але і страшна напасть наших лісів. У цьому довелося переконатися в недавній грибний сезон, коли замість боровиков на шляху траплялися галявини, завалені пляшками, пакетами, обгортками і іншим пластиковим сміттям.
Іноземців приголомшує чистота наших міст. Ми гордо мовчимо, що акуратно у нас зовсім не тому, що ми такі свідомі, що не смітимо. У нас прибирають. Після кожного міського свята спостерігаю, як вранці вивозять сміття з площі Леніна в Бресті. Вантажівками. Очі закриєш — відкриєш: чисто! Ми насмітили, інші прибрали. За викинутий мимо урни папірець у нас не штрафують, як в Сінгапурі, де за сміття на вулицях, куріння в суспільних місцях або перевищення викидів небезпечних речовин при роботі двигуна — драконівські штрафи.
Хай не ми самі, але конкретний двірник або ЖЕС відповідає в містах за кожен метр. Ось і чисто. У селах ситуація до недавнього часу була іншою. Тут господар подвір’я — пан. Пам’ятаю, скільки обурення випліскувалося ще каких–то п’ять років тому, коли головний санітарний лікар Дрогичинського району виписував штрафи за нескошену траву біля порожніх будинків, а квитанції посилав міським спадкоємцям. Потім районний почин перестав дивувати, оскільки вже на рівні країни взялися і за бурелом на ділянках, і за старі будови. На околицях сіл з’явилися полігони твердих побутових відходів. За сміттям в село стали приїжджати машини комунальників.
Що ж, проблема екології наших міст і сіл вирішується. А ось ліс — на узбіччі цивілізації. Тут багато хто «відривається» і плює на чистоту, виправдовуючи варвара відсутністю сміттєвих контейнерів.
У вересні збирала гриби між селами Горськ і Міхалки Березовського району. Дивної краси тутешні місця. Але за останній рік грибники перетворили їх на непривабливі скопища сміття. Подібне спостерігала недавно біля села Вовки Брестського району. Тут в Мухавца через десять метрів — вогнище, в якому обов’язково побачиш залишки минулого бенкету: тару з-під горілки і пива, пластикові вилки, тарілки.
Влітку була на заходах випадково 600–летия Грюнвальдськой битви в Польщі. Пам’ятаю, як моє враження зіпсували купи пластика на великому полі бою. Кінця і краю сміттю не було! Але мені тоді пояснили, що лад наведуть волонтери. Це, звичайно, вихід. Але чи не простіше було спочатку поставити достатню кількість сміттєвих контейнерів? Дивишся, свідомі скористалися б.
На подібні сміттєві «граблі» настають і у нас. Наприклад, в Малоріте під час святкування обласних «Дажинак» самі двірники признавалися: «мусорок» мало, значить, чистити місто доведеться до ранку.
На жаль, яскравих суспільних акцій по наведенню ладу на землі на Брестчине майже немає. А якщо і трапляються, то якось непомітно або, навпаки, показушний. Знаю, що деякі молоді брестчане, завсідники мережі інтернет, періодично рятують від всюдисущого пластика Мухавец. Але екологічна команда, судячи з усього, небагаточисельна. Де активісти піонерії, БРСМ? Чом би їм не проявити частіше ініціативу по всій області, а то і по країні? Чом би не вийти і не почистити лісу та не поставити таблички? Мовляв, прибрано нами, не смітите, будь ласка. Дивишся, грибник і покладе пляшку в корзину або віднесе в багажник автомобіля.
Поки ж, на превеликий жаль, звичка до акуратності під час відпочинку на природі у нас не склалася. І контейнерів в лісі вдень з вогнем не знайдеш. Адже там за кожен метр теж кто–то повинен відповідати. Або я не права?
Автор публікації: Валентина КОЗЛОВІЧ
Найголовніше слово
Важка розмова про легкий хліб