У Нью-Йорку лідери розділеного Кіпру зустрінуться з генсеком ООН Пан Ги Муном, аби спробувати не допустити провалу переговорів про возз’єднання. Генсек ООН має намір вислухати президента грецьких кіпріотів Дімітріса Хрістофіаса і лідера турецьких кіпріотів Дервіша Ероглу, аби з’ясувати, чи зможуть вони домовитися про вихід з безвиході, що загрожує зірвати що тривають більше двох років переговори.
ООН вклала багато сил в ці переговори, які характеризуються зараз спостерігачами як найкращий шанс врегулювати суперечку, що перешкоджає вступу Туреччини в ЄС. Відзначимо в зв’язку з цим, що Туреччина вже зробила деякі кроки убік рішенні цього питання. Недавно в Анкарі відбулася спеціальна нарада між президентом Туреччини Абдуллой Гюлем і лідером Турецької Республіки Північного Кіпру Дервішем Ерголу. Вони підписали спеціальний протокол, в якому наголошується факт значущості, яку додають сторони питанню виплат компенсацій грекам за нерухомість на окупованих територіях, а також підкреслюється необхідність підсилити вплив компенсаційної комісії для прискорення роботи по зміні земельного кадастру. Тобто Туреччина намагається вирішувати питання про компенсації в рамках взаємного погашення збитків і вийти таким чином з ситуації, при якій кіпрські греки виступають виключно як постраждала сторона. Але правда і в тому, що в даному випадку Анкара виступала не з самостійною ініціативою, а все ж під тиском вирішення Європейського суду з прав людини, яке не визнало уряду Никосиі, убачаючи в цьому один із способів зберегти права на окуповані території. Більш того, уряд республіки Кіпру заявив про своє принципове неприйняття розділу острова і готовності продовжувати працювати над тим, аби покласти край окупації Туреччиною північних територій країни. Проте для Туреччини ця проблема вже виглядає в іншому світлі: у останній доповіді Єврокомісії її призвали разом з необхідністю нормалізувати свої відносини з грецьким Кіпром, зробити кроки для завершення діалогу, початого з Вірменією підписанням угоди в 2009 році. Тобто, кіпрська проблема і так зване вірменське питання виявилися збудованими в один політичний ряд, не дивлячись на те, що несуть в собі якісно різні характеристики.
Тридцять шість років тому, в ході операції Атілла Туреччина окуповувала північну частину Кіпру. У 1983 році була утворена Турецька республіка Північний Кіпр, яка і сьогодні залишається не визнаною світовою спільнотою. Сьогодні на Північному Кіпрі розміщений багатотисячний контингент турецької армії. Тоді, в період холодної війни, коли статус Туреччини в ролі південного форпосту НАТО зберігав ще своє значення, Захід мирився з положенням, що склалося. Але в подальший час ситуація різко змінилася. Кіпр став членом Європейського Союзу. Туреччина виявилася вимушеною пристосовуватися до нової ситуації, аби не залишитися за бортом Європи. Правда, існував шанс пробити цю блокаду в разі ратифікації підписаних з Вірменією цюріхських протоколів. Але цей процес був блокований Азербайджаном. В зв’язку з цим президент Турецької республіки Абдула Гюль намагався було зіграти на ідеї про особливе виняткове положення Туреччини. За його словами, деякі європейські лідери неправильно бачать майбутній світовий порядок в перспективі найближчих двадцяти, п’ятдесяти, сімдесяти років, і призвав враховувати факт, що міжнародний політичний баланс зміщується на схід, до Азії, і для ЄС украй необхідно дати Туреччині членство Європейському союзі. Н схоже, що турецька дипломатія грає свою роль вже на фоні вирушаючої геополітичної натури і стикається з новим оберемком проблем іншої властивості. По діагностиці європейців, Туреччина не може врегулювати відношення з сусідніми країнами із-за своєї нетолерантності і невміння поважати позиції інших держав. Правда, на тій, що відбулася днями у в Анталії засіданні Парламентської асамблеї Поради Європи (ПАРЕ), голова ПАРЕ Мовлуд Чавушоглу і головуючий в Комітеті міністрів ПАРЕ глава МЗС Туреччини Ахмет Давудоглу заявляли, що вони виконають свої обов’язки як європейці, а не як турки. Але ці слова про створення важливої з точки зору майбутнього Європи культури толерантності і співіснування на противагу расизму, дискримінації і радикалізму сприймаються в Європі як, перш за все, продукт зовнішнього вжитку. Що ж до внутрішньої політики Анкари, то із цього приводу американський експерт, глава неурядової організації Проект для демократій перехідного періоду Брюс ДжексонКрістіана Вульфа. Кажучи про мирний співіснування релігій, він звернув увагу на те, що якщо Анкара вважає іслам невід’ємною частиною культурної спадщини Європи, то повинно бути визнано і те, що і християнство є частиною культурної спадщини Туреччини. А доки турок не пускають до Європи, а в умовах кризи стали поступово видавлювати турецьку дешеву робочу силу з європейського континенту. При цьому питання дотримання європейських стандартів цивільних свобод в Туреччині практично використовується Брюсселем як весь лише слушний привід для здійснення такої політики. Вибратися із збудованої пастки Туреччини буде непросто. Якщо ж турецькій дипломатії удасться все ж зробити прорив на християнському напрямі – врегулювати кіпрську проблему і нормалізувати відносини з Вірменією – то це буде вже абсолютно інша країна.