Чому від відсутності цивілізованого фотобізнесу повинні страждати родители–потребители?..
«В п’ятницю моя дочь–третьеклассница принесла з школи фотографію 13х18. Це був тихий жах! Позбавлений смаку колаж: голова просто вставлена в готовий шаблон, зображення непропорційне. І за це пропонувалося заплатити 15 тисяч! — обурювалася читачка «СБ» по телефону. — Та я взагалі не давала дозволу знімати свого дитяти! Хоча у результаті мені все ж довелося заплатити, тому що дочка із сльозами відмовлялася віддавати знімок, на якому була удрукована ще і героїня її улюбленого мультика!» Що ж це за методи, якими діють сучасні фотографи в школах і садах? Причому, як свідчить наша пошта, відбувається це часто-густо.
Куди відлетіла пташка
Шкільне фото — жанр класичний. У всіх нас зберігаються в альбомах ці ностальгічні портрети і загальні знімки. Ось першокласник в білому фартусі з букетом квітів, ось компанія підлітків за, здавалося б, маленькими партами, що вже стали. Пару раз на рік школу відвідував майстер, до його візиту готувалися, причепурюючись особливо. А ось що розповідає кореспондентові «СБ» Ганна Олександрівна, мама нинішнього школяра: «Я відмовилася викупляти виріб — іншим словом це не назвеш. Сина фотограф зловив в коридорі, коли він біг з уроку фізкультури, кошлатого, розчервонілого. Я не можу собі дозволити платити за явний брак скажені, я вважаю, гроші!»
Що ж за пам’ять про школу пропонується нинішнім учням? Попсові колажі з Бетменамі, феями Вінкс і кошками–собачками, погано, без уміння, зробленими портретами? І головне: хто їх робить? Невже в цій області — а зйомка дітей завжди вважалася однією з найскладніших — не залишилося професіоналів? «Та ні проблем!» — складається враження, якщо почитати фотофоруми. Тим, хто хоче зайнятися комерційною «дитячою» зйомкою, рекомендують оформити ІП, купити досить просту апаратуру і йти домовлятися з школою. Ось останнє — найскладніший момент: все, що відбувається на території учбового закладу, робиться з відома адміністрації, яка, вважають форумчане, найчастіше вже «підгодована» каким–то фотографом. Питання якості (і уміння) в обговореннях — останній.
— Фотобізнес у нас в зачатковому стані, — характеризує ситуацію Сергій Міхаленко, творець білоруських фотопорталів znyata.com і foto–svadba.com, член поради БОО «Фотомистецтво». — Останніми роками фотографія стала дуже популярною і, природно, з’явилися ті, хто хоче на цьому запрацювати. Вчора вони були, скажімо, водіями і будівельниками, а сьогодні стали фотографами. У результаті в школи, дитячі сади хлинув потік людей, які до фотографії не мають жодного відношення, — у них немає ні художнього, ні тим більше фотографічної освіти. Основна їх мета — швидкий заробіток, а комерційна зйомка подібного роду дуже прибуткова. Скажу, що в цій області існують навіть сфери впливу, школи певним чином поділені: «чужакові» влізти на чью–то територію дуже складно. Плюс до цього з’явилися так звані менеджери, на яких працюють декілька що знімають, і на сьогоднішній день основні гроші заробляють вони, а не самі фотографи (якщо, звичайно, вони не поєднують обоє функції). У результаті ми бачимо гонитву за кількістю, шаблонність, відсутність смаку. У цю не дуже веселкову картину вносять свій вклад і адміністрації шкіл, які орієнтуються не на якість, а на розмір відсотка, що йде учбовому закладу. У результаті ж про фотографію у багатьох випадках не йдеться, це можна назвати лише фотозображенням.
Звичайно, змінити положення на кращий могли б професіонали. Попрацювавши на шкільній «фотониві», вони встановили б деяку планку, створили канон, на який могли б орієнтуватися як споживачі, так і менш дослідні фотографи. Щось подібне, наприклад, вже сталося в області весільної зйомки. Але, на жаль, в школу наші майстри чомусь не квапляться.
Без випадкових людей
Чому ж від відсутності цивілізованого фотобізнесу повинні страждати ми, родители–потребители? Як поступати, якщо тебе ставлять перед фактом, пропонуючи купити відверту халтуру? Невже залишається лише досадувати, що горе–фотографи — непогані знавці дитячою, та і батьківській психології?
— Батькам треба знати свої права. Саме одні повинні виступати замовниками — адже знімають їх дітей і за їх гроші! Якщо десь відбувається інакше, кому–то пропонують викупити знімки, які вони не просили робити, — рекомендую звертатися в управління утворення районної адміністрації. Кожен такий випадок повинен розбиратися окремо, — стверджує Надія Велика, головний фахівець управління ідеологічної, соціальної і виховної роботи комітету за освітою Мінгорісполкома. І розповідає, за яким принципом повинні будуватися такі «фотосесії».
Батьківський комітет разом з батьками вирішує, коли необхідно сфотографувати дітей, — це може бути будь-яка значима подія, наприклад, 1 вересня, Новий рік, 8 Березня, випускний і так далі Потім вони знаходять студію або майстра, якість роботи яких і ціна владнують. Далі вони звертаються до директора з пропозицією. До речі, директор не має права вирішувати за батьків, хто і коли зніматиме їх дітей! Потім вибрана студія або фотограф укладає договір в управлінні утворення того району, до якого належить школа. Або безпосередньо з школою, якщо вона є юридичною особою і знаходиться на самостійному балансі, тоді і відповідальність за надання даного роду послуг покладається на директора школи. У договорі чітко обмовляються час роботи, її об’єм, ціна послуги, результат, який планується отримати. Фотограф оплачує комунальні послуги: електроенергію (яку споживає освітлювальне устаткування), оренду. Причому управління освіти повинні знати, з ким укладають договір, зобов’язані оцінити якість роботи фотографа, стаж, ліцензію, відгуки. «Це дуже серйозне питання — людина повинна зарекомендувати себе. Випадкових людей, особливо непрофесіоналів, в установах освіти не повинно бути», — підкреслює Надія Михайлівна. Наприклад, на високому професійному рівні надає фотопослуги ліцей № 4 побутові обслуговування, він має право самостійно укладати договори. Проте, якщо результат вам не сподобався, роботу можна не оплачувати. Крім того, ви маєте право взагалі відмовитися від зйомки дитяти в школі, а фотографувати його без вашого відома просто недопустимо!
Як бачите, це і в наших силах: позбавити власних дітей від камер випадкових людей і зробити так, щоб шкільні фотографії через роки викликали, як і раніше, лише ностальгічне розчулення, а не роздратування від «візуального кошмару».
Автор публікації: Юлія ВАСИЛІШИНА
Метр проблем
Щастя віз
Діти повернення
Як розпрямити крила
Державне і суспільне