Шарль де Голль свого часу мріяв про Європу від Атлантики до Тихого океану. Тепер мріяти про Європу від Лісабона ка Владивостока взявся Володимир Путін. Готуючись до свого візиту у ФРН, російський прем’єр-міністр написав примітну статтю у впливову баварську газету «Зюддойче цайтунг». Якщо відкинути всі красиві пасажі про відміну віз і модернізації — це чужі ковзани, Дмитра Медведева, — головна пропозиція ВВП європейцям полягає в створенні «гармонійного співтовариства економік від Лісабона ка Владивостока, а в майбутньому — можливо, і зони вільної торгівлі».
Дійсно, навіщо було пускати НАТІВСЬКІ бронетранспортери на свою територію (поки лише транзитом, до Афганістану), якщо в економічному плані ЄС і Росія до цих пір не є союзниками. РФ так і не вступила до СОТ — єдина світова держава за бортом цій організації — і визначальну роль в цьому зіграли західні держави.
На думку Володимира Путіна, в результаті об’єднання Росії і Європи буде отриманий спільний ринок ємкістю в трильйони євро. Євросоюз, якому потрібні енергоресурси і який не проти прийняти участь в модернізації Росії за її гроші, проте обережно вивчає пропозиції російського прем’єра. В першу чергу тому, що в ЄС є гіркий досвід спілкування з російськими енергетичними гігантами. До речі, Москва сьогодні намагається схилити Київ до продажу своєї газотранспортної системи. Віктор Янукович вимушений повторити тезу «помаранчевих» властей, що це неможливо для суверенної України.
Як контрзахід проти монополії «Газпрому» в квітні минулого року Європарламентом був схвалений так званий «третій енергопакет» ЄС — простіше кажучи, план лібералізації енергетичного ринку Європи. Він передбачає, що компанії — продавці газу і електрики не повинні володіти транспортними мережами, оскільки це наводить до штучного напруження цін. Який скандал свого часу стався, коли російський монополіст намагався попасти на газовий ринок Великобританії!
Прем’єр-міністр Росії строго попередив Євросоюз, що прийняття «третього енергопакету» може привести до дефіциту енергоресурсів і зростання цін на енергоносії в Європі. Він вважає, що останніми роками тема енергетики надмірно заполітизовувалася «аж до того, що Росії приписували намір використовувати постачання нафті і газу для вирішення каких–то політичних завдань». Тим часом причина конфліктів, по вираженню глави російського уряду, в тому, що «після розпаду СРСР Росію втратило прямого виходу на найбільші експортні ринки, виникла проблема стран–транзитеров з їх прагненням використовувати своє монопольне положення для здобуття однобічних переваг». Якоби саме тому уряди багатьох європейських країн, включаючи Німеччину, підтримали російські плани будівництва обхідних газопроводів по дну Балтійського і Чорного Морея.
Останній приклад на тему того, хто кому і де заважає. Успішна реалізація венесуельського проекту Мінськом і запуск нафтопроводу Одеса — Броди в аверсном режимі припали явно до не смаку кому–то в Москві. Інакше російська «Транснефть» не стала б лякати Східну Європу страшилками, що тепер, мовляв, виникнуть проблеми з постачаннями російській нафті в країни регіону. Припало українським колегам з «Укртранснафти» пояснювати, що no problem, нафти на всіх вистачить.
Думається, що у європейців є свій погляд, що сформувався, на ті спірні моменти, про які в своїй статті говорив Володимир Путін. Образ надійного постачальника давно зблякнув і облупився. Не випадково Євросоюз всіляко опирається будівництву згаданого прем’єром «Південного потоку» (північна вітка по дну Балтіки свого часу здалася Німеччині привабливою). Він навряд чи отримає підтримку ЄС, там ясно дають зрозуміти, що не дуже зацікавлені в подальшому збільшенні імпорту енергоносіїв з Росії. Сьогодні 30 відсотків імпорту газу і 27 відсотків сирої нафти припадають на частку РФ. У Брюсселі віддають перевагу газопроводу «Набукко» в обхід Росії.
Російське «блакитне паливо» обходиться Європі дуже дорого в порівнянні із зрідженим газом. Експорт «Газпрому» фактично залишається на рівні кризисного 2009 років, і не випадково основний зарубіжний акціонер газового монополіста німецький концерн E.ON, з чуток, продає свою долю. Примітний вислів нового шефа компанії Wintershall, що бере участь в спорудженні «Північного потоку». Райнер Зеле визнав: якби рішення про участь в цьому російському проекті приймалося в сьогоднішніх рамкових умовах, то воно було б негативним. На відміну від Герхарда Шредера, свого часу найнятого «Газпромом» на роботу, останні німецькі політики вважають за краще поводитися обачніше в таких педантичних сферах, як енергетика.
Автор публікації: Ігор КОЛЬЧЕНКО